09.10 Чи вмивав руки Понтій Пілат? Мистецтво виправдовує римського префекта Іудеї
Мова жестів у мистецтві (як, втім, і в житті) – тема неймовірно цікава. А що як нам розібратися в тому, про що говорять руки Понтія Пілата?
Як відомо, римський префект Іудеї «взяв води і вмив руки перед народом», показуючи, що кров Ісуса не на ньому, а на народі. І все ж на ранньохристиянських зображеннях Пілата немає сцен, де він омиває руки. Найчастіше префект повернутий обличчям до глядача, а не до ємності з водою, і його рука торкається підборіддя. Перед нами не що інше, як жест сумніву.
Саме так підкреслювалася невпевненість Пілата у винуватості Христа. Протохристияни бачили префекта Іудеї в позитивному світлі.
Хоча він і допустив юридичну можливість убивства Ісуса, Пілат водночас названий низкою авторів одним із тих, хто визнав Ісуса невинним. А Тертуліан навіть уважав його першим християнином. Ця ідея прозирається і в текстах, в яких Прокула, дружина Пілата, попереджена уві сні про невинність Ісуса, навертається у християнство», – пояснює Полін Дюкло-Грені, авторка курсу «Зображення страстей Христових у добу Середньовіччя і в період Раннього Нового часу» в школі Лувру.
Мистецтвознавиця уточнює: зображення на саркофагах були покликані нагадувати раннім християнам про спасіння душі, а Понтій Пілат на них – зразок того, як має вірувати людина, що прагне вічного життя.
У перших зображеннях сцени суду Ісус зовсім відсутній, нагадує Полін Дюкло-Грені. У центрі розташовується фігура Понтія Пілата як першого християнина, котрий повірив у Христа. Він – приклад для всіх інших.
Починаючи з VI століття, поряд із Понтієм Пілатом з’являються першосвященники Анна і Каіафа, а постать Ісуса Христа стає центральною. До речі, подивіться на руки Ісуса: з часом жест, який вказує на «взяття слова», зміниться жестом мовчання.
З IX століття католицька церква прагне говорити з віруючими мовою емоцій, залучаючи їхню увагу не лише до порятунку душі, а й до Страстей Христових (той, що молиться, має уявляти себе на місці Сина Божого під час його мук).
Образ Понтія Пілата стає двозначним, а провину за смерть Христа покладають на єврейський народ, забувши про те, що у божевілля й жорстокості натовпу, несправедливості, лжесвідчення і нечесного суддівства немає національності.