Два митця, одне відрізане вухо. Чому Гоген та Ван Гог не вжилися разом в Арлі?

Вінсент Ван Гог мріяв створити в Арлі колонію митців, але коли до нього приєднався Поль Гоген, чоловіки не знайшли спільної мови. Чи саме через сварку з Гогеном Ван Гог відрізав собі вуха? Джордж Роддам, автор книги «Це Ван Гог» («Видавництво Старого Лева»), дотримується цієї класичної версії.

Подробиці – в уривку з книги.

БРАТСЬКА ЛЮБОВ
Нічна тераса кафе, Вінсент Ван Гог
Нічна тераса кафе, 1888, Вінсент Ван Гог, Музей Креллер-Мюллер, Оттерло

Ван Гог писав Тео (брат Вінсента Ван Гога, арт-ділер – Прим. ред.) з Арля двічі або тричі на тиждень, описуючи все, що робив і відчував. Ці листи і новини, які він отримував у відповідь, були для нього основною формою контакту з людьми під час перебування в Арлі і безцінною письмовою згадкою про час, проведений там. Він вичерпно описував, над чим саме працював, і часто додавав до листів ескізи, щоб допомогти Тео скласти уявлення про нові картини.

Ван Гогу завжди кортіло почути братову думку про його нову роботу, і він постійно питав у нього поради щодо пошуку відповідної аудиторії.

Намагання Тео знайти покупців для нетипових картин Ван Гога були марними, і йому не вдалося переконати свого керівника виставити їх у галереї в Парижі.

Він і далі регулярно надсилав гроші, щоб брат міг займатися творчістю, але і у самого Тео були проблеми як з грошима, так і зі здоров’ям. Однак понад усе його турбував психічний стан брата.

СТРИВОЖЕНА ДУША

Ван Гогові листи свідчать, що його психічні розлади прогресували. В одному листі він міг докоряти Тео у тому, що той не турбується про нього чи ставиться до нього зверхньо, а в іншому — ревно вибачатися за ці незаслужені звинувачення.

У листі до Гогена приблизно від 18 березня 1888 року Ван Гог написав, що через безустанні хвилювання про своє нестійке фінансове становище перебуває у «стані постійної агонії».

Окрім того, його ятрило почуття вини за фінансовий тягар, який він поклав на плечі Тео, і тому він запропонував, щоб всі його роботи вважалися братовою власністю. Попри це, він однаково продовжував непокоїтися, чи його картини взагалі чогось варті.

Лише зрідка Ван Гог висловлювався обнадієно; 23–24 вересня того самого року він написав Тео, щоб розповісти про свої сподівання на те, що його відчуття самотності згодом минеться і що Жовтий будинок стане місцем, де він віднайде спокій, хай навіть і наодинці.

Проте переважно з цих листів стає зрозуміло, що його дедалі більше огортала туга і що він почувався усе більш відчуженим від людей довкола. Мрія про те, що Арль може стати його порятунком, починала розвіюватися. […]

ВІЗИТ ГОГЕНА
Жовтий будинок, Вінсент Ван Гог
Жовтий будинок, 1888, Вінсент Ван Гог, Van Gogh Museum, Амстердам

У жовтні 1888 року Ван Гогу вдалося переконати Гогена приїхати до нього і зупинитися в Жовтому будинку. За декілька днів до його приїзду Ван Гог охоче зайнявся підготовкою житла, переставляючи меблі і вішаючи картини на стіну гостьової кімнати, сподіваючись, як він написав у листі до Тео 21 жовтня, що його мрія про заснування колонії для художників може от-от здійснитися.

«СОНЯШНИКИ»
Вінсент Ван Гог, що малює соняшники, Поль Гоген
Вінсент Ван Гог, що малює соняшники, 1888, Поль Гоген, Van Gogh Museum, Амстердам

Ван Гог сподівався, що Гогену припаде до душі радісна серія картин із зображенням соняшників, якими він прикрасив стіни майстерні, у якій вони обоє мали малювати.

Жовтий колір, на цій роботі на фоні синього, завжди здавався Ван Гогу кольором щастя.

Він описав картини Тео у листі від 21 серпня, порівнюючи їхній простий задум і темні контури з вітражами на вікнах готичної церкви. Можливо, він мріяв, що вони з Гогеном гармонійно працюватимуть разом, наче ті братства безіменних ремісників, які побудували ці середньовічні будівлі.

Після приїзду Гогена на якийсь час здавалося, що Ван Гогова мрія таки стане реальністю. Обоє художників черпали натхнення у товаристві один одного і працювали пліч-о-пліч, завзято обстоюючи свої підходи до малярства.

КРИЗА
Нічне кафе, Вінсент Ван Гог
Нічне кафе, 1888, Вінсент Ван Гог, Yale University Art Gallery, Нью-Хейвен
Нічне кафе в Арлі, Поль Гоген
Нічне кафе в Арлі, 1888, Поль Гоген, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Москва

Хоча Ван Гог і радів, що має товариша після шести місяців самотності, стосунки між двома чоловіками швидко стали напруженими. Вони сперечалися щодо того, чи краще малювати з життя, до чого схилявся Ван Гог, чи з пам’яті, що було більше до вподоби Гогену.

Варто було Гогенові хоча б трохи покритикувати одну з картин Ван Гога, як той впадав у відчай, переконаний, що його друг не бачить у його роботах жодної цінності. Його також обурювало те, що Гогена любили місцеві жінки.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Та й Гогена дуже скоро почали дратувати постійні перепади настрою Ван Гога, і, хоч від часу його приїзду не минуло й місяця, він уже запланував повернення у Париж. Доведений до відчаю думкою про те, що він знову залишиться геть сам, Ван Гог став перед Гогеном з гострою бритвою у руках.

Автопортрет з перев'язаним вухом, Вінсент Ван Гог
Автопортрет з перев'язаним вухом, 1889, Вінсент Ван Гог, Courtauld Gallery, Лондон
Вухо Ван Гога
Ескіз доктора Фелікса Рея, який лікував Ван Гога, показує, як саме Ван Гог відрізав своє вухо. Van Gogh Museum, Амстердам
Коли Гоген вирішив не повертатися до Жовтого будинку і переночувати у готелі, у Ван Гога стався нервовий зрив і він відрізав частину власного вуха, унаслідок чого майже помер від втрати крові.

Його знайшли наступного ранку і відвезли у лікарню. Гоген поїхав у Париж, так і не відвідавши Ван Гога.

На самому початку 1889 року Ван Гог, знову самотній, намалював свідчення того, як він виглядав після нервового зриву. Пошкоджене вухо перев’язане, а сам він занурений у власні меланхолійні думки.

Щоправда, у його виразі обличчя також проглядається похмура рішучість. Зображення виражає твердий намір і далі малювати, попри усі труднощі. На фоні ми бачимо здебільшого чисте полотно, готове для подальшої роботи, а поруч — його улюблені японські гравюри.

Дізнайтеся більше про митця з книги Джорджа Роддама «Це Ван Гог» «Видавництва Старого Лева».

Вінсент ван Гог – нідерландський художник-постімпресіоніст, один із найвидатніших та найвпізнаваніших митців ХIХ ст. За своє трагічно коротке життя він створив низку геніальних полотен, у кожному з яких відчувається особлива експресія. Ван Гог втілював у живописі своє емоційне сприйняття світу: чи то захоплення красою природи, чи відгук на людське горе.

Ця книжка – ілюстрований життєпис художника, своєрідна мозаїка з його біографії, фрагментів листування з братом Тео та знаменитих картин.

Головна світлина: 1. Автортрет з портретом Еміля Бернара (фрагмент), 1888, Поль Гоген, Van Gogh Museum, Амстердам; 2. Автопортрет, присвячений Гогену (фрагмент), 1888, Вінсент Ван Гог, Fogg Museum, Кембрідж

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse