22.02 Ті, що плинуть у вічності. Про картину «Павлова і Ніжинський» Жюля Фландрена
Вацлав Ніжинський і Анна Павлова, що пурхають на полотні Жюля Фландрена — сцена з вистави «Сильфіди» Російських балетів, вперше показаних у паризькому Театрі Шатле у 1909 році. На задньому плані ледь намічений кордебалет, синій колір практично об’єднує плани, лише яскраве світло виділяє ескізно написану легендарну пару…
На початку XX століття Париж був у захваті від Російських балетів Дягілєва. Фландрен, пристрасний любитель музики і танцю, одним із перших художників зробив танцівників цієї трупи головними героями своїх робіт. Дягілєв, антрепренер Російських балетів, був упевнений, що для сучасних йому художників новаторські сценографія, костюми, музика й рухи є тим самим, чим були для майстрів Відродження давньоримські фрески.
Фландрен створював ескізи і фотографії під час вистав, а потім писав полотно у своєму ательє.
На відміну від інших художників (згадаємо Дега та його танцівниць), Фландрен не намагався відобразити рух і швидкоплинність, навпаки, через завмерлу мить він прагнув передати вічність.
«Сильфіди» вразили його тим, що в балеті немає сюжету — це свято танцю в чистому вигляді. Особливо прекрасним був Ніжинський, уродженець Києва, що літав на сцені, як «чорно-білий метелик поруч із сильфідами». Його довге розвіяне волосся надавало образу жіночну грацію, він першим із танцюристів-чоловіків танцював у пуантах
Він досягає неможливого. У ньому — вся краса класичних фресок і статуй», — Огюст Роден про Вацлава Ніжинського
Згадаймо про найперший виступ Вацлава Ніжинського. Перед вами уривок із книги «Ніжинський» Люсі Мур (2013, Profile Books):
«Перший публічний виступ Вацлава відбувся в Одесі на Великдень у 1894 році. Йому було п’ять років. Він і Стасик (брат Вацлава. — Прим. ред.) танцювали гопака. На Стасику, який виконував чоловічу роль, були сині шаровари, біла вільна сорочка і червоний широкий пояс, а на Вацлаві, який виконував жіночу роль, — вишиванка і вінок із маками, волошками та стрічками. На обох були чоботи з червоної м’якої шкіри.
“Смаглявий, кароокий, із довгими віями — в ньому складно було розгледіти хлопчика”, — згадувала Броніслава Ніжинська (сестра Вацлава. — Прим. ред.). Публіка була у захваті від їхніх розніжок, “повзунків”, стрибків і великих “тинків” у повороті. Під оплески, крики “біс” і “браво” їм довелося повторювати свій танець двічі.
Наступного разу Вацлав виконав гопак на Різдво того ж року. Тепер він виступав один у тому ж костюмі, що був на його браті півроку тому. Він так високо стрибав у розніжці, торкаючись руками відразу обох підборів, із кожним разом прискорюючись! А закінчив виступ у присядці з обертаннями. Батько Ніжинського був дуже задоволений своїм сином і навіть сказав, що не кожному дорослому вдаються ці складні рухи гопака».
На відміну від Ніжинського, який став символом нового бачення танцю, Фландрен не був авангардистом.
Тоді як Матісс, його однокурсник у дні навчання у Гюстава Моро, прагнув порвати з традиційною школою, Фландрен — водночас шанувальник класичного мистецтва й адепт художніх пошуків групи «Набі», імпресіоністів і фовістів — намагався об’єднати у своїй творчості минуле і сьогодення.
Деякі мистецтвознавці вважають, що подібний еволюційний підхід, можливо, вартував художнику місця в арт-пантеоні XX століття. Нове сторіччя вимагало відмови від усталених форм і радикальних змін у всіх видах мистецтва.
У наші дні інтерес до творчості Фландрена став повертатися з тієї ж причини, з якої раніше художник був забутий. Його пошуки еволюційних змін у мистецтві нарешті удостоїлися уваги істориків і публіки.
Чи ви готові дізнатися більше про «Сильфід»? Давайте послухаємо Тамару Карсавіну, зірку Російських балетів, яка згадує про цю виставу (переклад нижче).
А ось і перша програма того виступу. Я пишаюся тим, що виступала з Павловою і Ніжинським у цьому балеті. В ньому немає сюжету, його називають романтичною фантазією. Оригінальна концепція рухів і побудови була ідеальною. До сьогоднішнього дня вона майже не змінилася.
Це перша трупа. Я — посередині. І це я (бере до рук іншу фотографію). Це я і Ніжинський у па-де-де (тримає в руках ще один знімок). Я щаслива, що стандарти, встановлені першими виставами, залишилися без змін і до цього дня.
Я пам’ятаю Алісію Маркову, коли вона була юною балериною в балеті Дягілєва. Відтоді її танець із прелюдії уславився на весь світ.
У кордебалета особливо важлива роль у цій виставі. Він забезпечує патерн і складає основу всього балету.
Усе тіло має виражати експресію. Особливо руки, які повинні рухатися м’яко, відображаючи неземних, ефемерних істот.
Читайте також: Хвилина з Музою. Коротко про «довгі картини» Едгара Дега
Хореограф Михайло Фокін давно мріяв створити класичний балет на музику Шопена. Виникла дискусія, чи буде правильно оркеструвати музику спеціально для фортепіано. Фокін звернувся до знаменитого російського композитора Глазунова, і той повністю схвалив ідею. У результаті балет назвали «Шопеніаною», а пізніше змінили назву на «Сильфіди» — за пропозицією сценографа Олександра Бенуа.
(Грає на фортепіано)
Які спогади навіює ця музика!
Який чудовий вечір! І прекрасна обстановка для «Сильфід». Якби сьогодні у нас був вибір, кого б ми запросили станцювати для нас? Алісію Маркову? Звичайно! Для прелюдії і па-де-де. А на роль поета, який прагне спіймати видіння, що вислизає, — чудового молодого танцівника Джона Філда. Для мазурки нам потрібна найкраща танцівниця. Чом би не запросити Віолетту Елбін одразу після її тріумфу в Мілані. А для виконання вальсу найкращим чином підійде Світлана Березова.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Ніжинський — міфічна фігура для кожного танцівника. Ми всі приміряли на себе його ролі», — Михайло Баришніков
На жаль, я не знайшла «Сильфід» із Ніжинським у танці. Пропоную вам подивитися фрагмент цього балету, де головну чоловічу партію виконує Михайло Баришніков.
