Жагуча жінка. Східні еротичні фантазії західних художників XIX століття

Прихід орієнталізму в мистецтво – результат наполеонівської кампанії в Єгипті наприкінці XVIII століття. Мусульманські території, куди ступила нога французького солдата, мали величезне значення у створенні східного міфу, однією з головних складових якого виявилася тема оголених жінок в хаммамі.

«Схід став приводом для зображення оголених жінок, сюжету, який користувався чималим попитом», – Домінік Лобстейн, науковий консультант виставки «Схід художників»

У великої «сім’ї» екзотичних красунь у живописі два батька – Жан-Огюст-Домінік Енгр та Ежен Делакруа.

Мала купальниця, 1828, Жан-Огюст-Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж
Купальниця Вальпінсона, 1808, Жан-Огюст-Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж

Образ одаліски вперше з’явився в роботах Енгра в 1808 році й понад століття залишався одним з найулюбленіших у мистецтві. Палка оголена жінка в екзотичних прикрасах, найчастіше в компанії таких самих спокусниць, у гаремі або хаммамі – плід уяви європейських чоловіків-художників.

«На відміну від Енгра всі орієнталісти, починаючи з Делакруа, хоча б раз побували на Сході. Перш за все йдеться про Північну Африку», – Домінік Лобстейн, науковий консультант виставки «Схід художників»

Однак навіть якщо художники таки відправлялися в подорож, то, погодьтеся, навряд чи могли потрапити до гарему чи жіночого хаммаму.

Одаліска та рабиня, 1842, Жан-Огюст-Доминик Энгр, Fogg Art Museum, Кембрідж

«Схід – це перш за все еротична фантазія. Художники високо цінували “1001 ніч”: після прочитання у кожного з них з’являлися свої мріяння за східну жінку», – Еммануель Аміо-Сольніє, куратор виставки

Натхненням для одалісок Енгра стали «Турецькі листи» Мері Вортлі-Монтегю, дружини британського посла у Туреччині й письменниці XIX століття. У них вона описала хаммам одного з гаремів.

Турецькі лазні, 1862, Жан-Огюст-Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж

«Всі ці оголені жінки представлялися як рабині. Малося на увазі, якщо вони білошкірі, то очевидно не східного походження, а отже їх купили», – Домінік Лобстейн, науковий консультант виставки «Схід художників»

У той час як Енгр винаходить у своєму ательє класичну одаліску, Ежен Делакруа створює власний романтичний образ. У 1832 році художник вирушає у складі дипломатичної місії до Марокко. Це, безсумнівно, дозволяє йому отримати особисті враження від Північної Африки, проте гаремні сцени в його роботах мистецтвознавці вважають так само вигаданими, як і в Енгра.

Алжирські жінки в интер'єрі, 1834, Ежен Делакруа, Musée du Louvre, Париж

От скажімо, полотно «Алжирські жінки в інтер’єрі» Делакруа написав через 15 років після поїздки до Алжиру. Це пояснює, чому деталі виглядають розмито, а у самої картини ностальгійний, меланхолійний настрій.

Мистецтвознавці припускають, що інтер’єр гарему Делакруа міг «підглянути» в… борделі.

Смерть Сарданапала, 1827, Ежен Делакруа, Musée du Louvre, Париж

Утім, справедливо буде зауважити, що Делакруа зацікавився східною тематикою ще до своєї подорожі завдяки п’єсі Джорджа Гордона Байрона «Сарданапал». Одна з найвідоміших і масштабних картин живописця – «Смерть Сарданапала», де ми бачимо сцену самогубства правителя й вірних йому придворних і рабів.

«Художники відчували, що в живописі, традиції якого склалися в Європі з часів Ренесансу, потрібно було шукати нові джерела натхнення», – Еммануель Аміо-Сольніє, куратор виставки

Незважаючи на свої «екзотичні» подорожі, живописці дивилися на Схід «західним» поглядом. Цікаво спостерігати, як на полотнах наступного за Енгром і Делакруа поколінням художників орієнталізм поєднувався із європейської класичною традицією.

Интер'єр гарему, 1854, Теодор Шассеріо, Musée des Beaux-Arts, Страсбург
Східна дівчина з кальяном, дата невідома, Жан-Леон Жером, галерея Ary Jan, Париж

Так, у Теодора Шассеріо, учня Енгра і шанувальника Делакруа, одаліска в хаммамі немов перетворювалася на Венеру, що виходить з води. А у Жан-Леона Жерома білизна шкіри жінки, на думку кураторів виставки, – не що інше, як класична манера писати грецьких і римських богинь.

У другій половині XIX століття такі художники, як Шарль Ландель, Жан-Леон Жером, Поль Леруа й Едуар Деба-Понсан, продовжували фантазувати на східні теми, все більше поєднуючи їх з античними. Втім, в їхніх роботах з’явилися й нові елементи – мозаїчні мотиви та арабески, а білошкірим одаліскам для посилення «екзотичного» ефекту стали прислужувати темношкірі героїні.

Гра з астрагалами, дата невідома, Поль Леруа, галерея Ary Jan, Париж

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Цікаво, що знаменита картина «Масаж» Едуара Деба-Понсана – не лише еротична мрія, але й діалог художника з «Олімпією» Едуарда Мане.

Масаж, сцена у хаммамі, 1883, Едуар Деба-Понсан, Musée des Augustins, Тулуза

«У зображенні західними художниками жінок у гаремах переважає чуттєвість. Однак це зовсім не схоже на уявлення про гареми самими мусульманами», – Еммануель Аміо-Сольніє, куратор виставки

Так само, як для їхніх попередників, для художників другої половини XIX століття двері гаремів залишалися зачиненими, а отже кожен з них знову і знову давав волю своїй уяві, в якій змішувалися враження від поїздок, читання книжок і деталі привезених зі Сходу прикрас, вбрання й предметів декору.

Скажіть, чи не кумедно, що один з найбільш знакових орієнтальних жіночих образів цього періоду написаний Шарлем Ланделем з… нормандської селянки?

Еврейка з Танжера, після 1866, Шарль Ландель, Musée des Beaux-Arts, Реймс

Виставка «Схід художників» проходить у Музеї Мармоттан-Моне в Парижі з 7 березня до 21 липня 2019 року.

На головній світлині: Велика одаліска, 1814Жан-Огюст-Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com