50 нюансів ню: Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля (I)

Не всі оголені жінки оголені однаково, вважали відвідувачі Паризького салону й Салону Відторгнутих у 1863 році.

«Народження Венери» Олександра Кабанеля та «Сніданок на траві» Едуарда Мане – дві картини, які у той рік наробили найбільше галасу. Одна – зі знаком плюс, друга, як можна здогадатися, – зі знаком мінус.

«Народженням Венери» захоплювалися й пересічні відвідувачі, й представники академічного мистецтва. Навіть французький імператор Наполеон III придбав собі особисто це полотно.

Сніданок на траві, Едуард Мане, 1863

«Сніданок на траві» (до речі, не зрозуміло, чому у перекладі «сніданок», коли в оригіналі йдеться про «обід») піддали жорсткій критиці журналісти. Від картини осудливо відвертались дами, а чоловіки погрожували проткнути «безсоромне» полотно палицями

Сьогодні така реакція здалася б непояснимою, проте спробуймо зануритися у світ, все ще захоплений ідеалами неокласицизму, але вже той, що стоїть на порозі доби модерну.

НАРОДЖЕННЯ ІДЕАЛІВ
Йоган Вінкельман, Антон фон Марон, 1768

Насамперед, згадаймо німецького мистецтвознавця Йогана Вінкельмана, що у XVIII столітті заклав основи історії європейського мистецтва.

Вінкельман був небайдужим до чоловічої краси і дуже добре розумівся на Античності. Він стверджував у своєму трактаті «Роздуми про імітації грецьких творень у живописі й скульптурі» 1755 року, що саме той час найбільш правдиво відображав канони прекрасного.

Краcа грецьких богів і героїв символізувала нематеріальні, моральні принципи, всім тілом демонструючи простим смертним, як важливо дотримуватись високих ідеалів.

НОВИНИ ЩОСУБОТИ


НОВОСТИ ПО СУББОТАМ

 

Вінкельман був переконаний, що один лише Господь безгрішний, а світ неідеальний. Тому завдання художника – виготовляти такі творіння, котрі через прекрасне відображали б вищий, божественний задум.

«Вінкельман вірив, що існувала якась Золота доба, коли стосунки між богом і людьми були гармонійними. І творіння грецьких скульпторів найбільш наближені до цієї абсолютної істини. Характеристиками зразкових персонажів у мистецтві вважали шляхетну простоту й величний спокій», – Ніколя-Анрі Змелті, автор курсу «Ню у західноєвропейському мистецтві» в Школі Лувру.

ЧОЛОВІЧІ НЮ
Голова статуї Аполлона Бельведерського, 330-320 до н.е.
Аполлон Бельведерський, римська мармурова копія бронзового древньогрецького орігіналу (скульптор Леохар), 330-320 до н.е.

Аполлон Бельведерський став символом чоловічої краси саме з подачі Вінкельмана, а героїчні оголені чоловічі тіла заполонили картини неокласиків.

Сабінянки, Жак-Луї Давид, 1799

«Оголення кінця XVIII століття – це не зображення тіл конкретних людей. Це зібрані образи кращих фізичних характеристик, якими наділила людину природа. Так художники піднесли оголене тіло, позбавивши його банальності матеріалізму», – Ніколя-Анрі Змелті

Леонід під Термопілами, Жак-Луї Давід, 1813
ОГОЛЕННЯ ЖІНОК

У другій половині XIX століття романтики і прерафаеліти пом’якшили суворі чоловічі образи, додавши їм чуттєвості, та головне, художники захопились жіночим ню.

Турецька баня, Жан Огюст Домінік Енгр, 1852-1859 (картина допрацьована художником у 1862 р.)

«Оголені діви з ідеальними тілами були гарні не лише з огляду на символічні цінності, котрі уособлювали. Вони найкраще задовольняли вуайєристичні потреби суспільства», – Ніколя-Анрі Змелті

Оголені музи, богині, героїні та екзотичні красуні з далеких країн упевнено посідали центральні місця на полотнах Жана-Огюста-Домініка Енгра, Гюстава Курбе, Вільяма Бугро та вищезгаданого Олександра Кабанеля.

Народження Венери, Вільям Бугро, 1879

Художник мав вносити до сюжету картини необхідні атрибути – музикальні інструменти, палітри, грайливих путті або розміщати дам подалі від цивілізованої Європи – у гаремі або хамамі.

Така «домовленість» зі світом мистецтва дозволила високоповажним буржуа відкрито захоплюватися жіночою оголеністю. Ідеальні тіла красунь не ображали почуття й не руйнували святенницькі моральні засади.

Народження Венери, Олександр Кабанель, 1863

Зграйка янголиків, що кружляють над Венерою Кабанеля, виправдовувала все: і ледь приховану промежину, і розпущене волосся, і млосний погляд.

«Чуттєва краса зображеної Венери не бентежила глядача. Чи не закономірно очікувати подібне від богині кохання? Відсторонення від “просто оголеності” дотримано, адже перед нами героїня міфу», – Ніколя-Анрі Змелті

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com