Муза: А сяйво діамантів? Його можна «пережити»?

Поліна: Сяйво маленького діаманту, як на мене, ще можна «пережити», а от півтора сантиметри суперчорної кришталевої матерії цілком «збиває з пантелику». Так само як у випадку із знаменитим Vantablack (2014), найчорнішим з усіх відтінків чорного, який поглинає 99,965% випромінювання, що на нього падає.

Муза: Сьогодні ми звикли розглядати і дорогоцінне каміння, і картини в інтернеті. Яку частину задоволення, на твій погляд, ми втрачаємо, коли не бачимо твір художника або ювеліра «вживу»?

Поліна: Монітор не передає гри кольору й сяйва діамантів так само, як він не дозволяє у повній мірі побачити ані об’ємність мазка, ані характерні риси мистецького твору. Окрім того, до складу декотрих олійних фарб (особливо на старовинних картинах) часто входить перетерте напівкоштовне каміння, яке впливає на довжину хвилі відбитого світла, а значить і на сприйняття його нашим оком. Таким чином «вживу» ми бачимо більшу глибину й насиченість відтінків на полотні.

Будь-який матеріал має неповторну здатність відбивати колір. Коли йдеться продорогоцінне каміння, величезне значення мають форма, якість огранювання й полірування. Майстерно виконана ювелірна робота «вживу» зачаровує не менше, ніж написане олією полотно.

Муза: Виходить, що у фарбах кожної картини безліч унікальних особливостей. А як же вдається підробляти великих майстрів?

Поліна: Оцінщики мистецьких творів скептично ставляться до скандалів довкола підробок полотен старих майстрів: мовляв, ви спочатку спробуйте скопіювати Ван Ейка. Справа тут, ясно, не лише у самих фарбах, а ще й у тому, як художники з ними працювали, в особистій техніці й у тисячі інших чинників.

Муза: Сьогодні популярні акрилові фарби. Як ти до них ставишся?

Поліна: Я віддаю перевагу олійним фарбам з натуральним складом. Декотрі з них, між іншим, токсичні.

Нещодавно я нарешті здійснила свою мрію – придбала кілька тюбиків Old Holland. Заснований у 1664 році, цей старовинний Дім може похвалитися власним музеєм. Між собою художники жартують, що, звикнувши до Old Holland, повернутися до фарб, з якими працював раніше, практично неможливо – так добре вони тримають колір у змішуванні й легко ковзають полотном.

Муза: Розкажи докладніше про натуральні складові. Невже у Old Holland зберегли старовинні рецепти?

Поліна: Серед скарбів марки є особливо коштовні фарби під замовлення для особливих цілей, створені за старовинними рецептами. Найчастіше їх замовляють реставратори, адже для них відтворення відтінків має принципове значення. До прикладу, щоб відновити фрагмент темно-синьої сукні якоїсь дами, зображеної пару століть тому, вкрай важливо мати можливість працювати саме з тими складовими, якими ця сукня була написана.

Навіть сам процес купівлі – не звичайний похід до ближчого салону для художників, де можна швидко набрати повний кошик тюбиків, а справжній ритуал для арт-гурманів. Очікування після замовлення декотрих таких диво-фарб потребує часу.

Серед інгредієнтів фарб є напівдорогоцінний лазурит, і знаменитий єгипетський кобальт, і отруйний кіновар.

До складу деяких фарб входять органічні інгредієнти. Скажімо, зі смоли камбоджійської гарцинії або сечі корів, яких годують листям манго. І ясна річ, червоний пігмент, що видобувають із висушених і перетертих у пил самок кошенілі.

Муза: Чи важливо художнику триматись однієї марки фарб?

Поліна: Чим довше працюєш з одним виробником, тим краще відчуваєш відтінки. Це впливає і на процес, і на результат: звикаєш до швидкості висихання, до м’якості олії, до того, як вона лягає з пензля на полотно, до рухів, якіпотрібно здійснювати.

Викладачі живопису часто схиляються до думки, що художнику варто визначитись із маркою олії й набиратися у ній досвіду, щоби досягти найкращих результатів. А от зміна олії загрожує новими випробуваннями.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Муза: Живопис – це сучасно?

Поліна: Сьогодні деякі художники заявляють, що їм затісно у пласкому малюванні… Можливо, вони були виснажені академічним малюнком. Це одна з вад складного шляху класичного вивчення живопису, особливо у суворих радянських школах. Можливо, у них просто бракує терпіння або можливості зануритися у професію.

Прикладом тому є Клод Моне, котрий на кінець свого творчого життя зосередився на одному мотиві, написавши величезну кількість латаття на воді. До речі, його останні роботи сильно вплинули на американських абстракціоністів. Цій темі присвячена виставка, що проходить зараз у Музеї Оранжері.

Муза: Кому з художників, на твій погляд, не тісно у пласкому живописі?

Поліна: Девід Даунтон, сучасний ілюстратор-аквареліст, невтомний у своїх пошуках штрихів. Роблячи до сотні ескізів з одної моделі, згодом він аналізує їх і збирає найбільш вдалі у фінальний твір. Як можна назвати «нудними» роботи неоекспресіоніста Пера Кіркебю (помер 8 травня 2018 року.– Прим. ред.)?Або фігуративної художниці Карен Оффат?

У класичному живописі простір для вдосконалення штриха і техніки безмежний, якщо йдеться виключно про естетику.

Для реалістичних робіт також гостро стоїть питання точного кольоровідтворення. Сім разів звір відтінок – один раз нанеси! Темний насправді може виявитися не таким вже й темним, а лінія, що начебто мала розташовуватися у певному місці, може бути непомітною в реальності.

Тут варто згадати про принципи китайського теоретика живопису Се Хе, котрий ще у V столітті заявив, що важливо відобразити «одухотворений ритм живого руху», властивий усьому в природі.

Муза: До цього «одухотвореного ритму живого руху» й прийшов у своєму живописі Клод Моне, чи не так?

Поліна: Саме так. Ми ж не дивимося на його твори у пошуках дюрерівської перспективи. У «Латаття» Моне й горизонту власне немає! Йдеться про щось значно глибше, потужніше. Саме цього художники класичної школи й прагнуть.

Моне знаходив усе більше можливостей наближення до дива: вміння розрізняти щонайбільше відтінків, нюансів й тонкощів, а також здатності створити «нерухомий рух» на полотні. Художник прагнув відобразити той чудовий стан, у який нас занурює природа. Моне називають художником дзен не випадково.

Чому так легко відрізнити твори його наслідувачів від оригіналів? Тому що вони не відкривають таїни, написаної мовою змістовнішою, ніж людська логіка і мова.

Гадаю, що споглядання цієї таїни, неначе таїнства життя, – саме по собі освіта, а може, якщо вірити тантрично-буддистській школі живопису, й духовний шлях.