22.03 Японець у Парижі. Дивовижний світ Фудзіти (II)
Повоєнні ревучі 1920-ті перетворили Париж у творчий вулкан і місто-свято.
Леонар Цугухару Фудзіта – активний учасник нескінчених вечірок й балів-маскарадів. І в ту саму пору він – відлюдник, що працює на самоті у своєму ательє. Тут кожний предмет мав своє місце, багатьма речами художник дорожив усе життя.
Читайте першу частину статті: Японець у Парижі. Дивовижний світ Фудзіти
Фудзіта не шанував відвідувачів, він ревно ставився до своїх секретів. Приміром, до особливих білил, які використовував для створення тла і у картинах з оголеними жінками.
Ню – головний сюжет божевільних 20-х. У героїнь Фудзіти натуральні форми, і водночас їхні тіла здаються невагомими, мармуровими й начебто зітканими з хмаринок, адже художник практично відмовився від кольорів на користь відтінків білого.
Пристрасть до білого у Фудзіти була така величезна, що він навіть закохався у дівчину через особливу білизну її шкіри. Люсі Баду стала третьою дружиною велелюбного японця, його музою на ім’я Юкі (у перекладі з японської «сніг». – Прим. ред.). Вона надихнула художника на створення чудових картин з оголеною натурою.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!
Наталя Гузенко, авторка проекту
Наприкінці 1920-х Фудзіта отримав замовлення на чималих розмірів панно для Дома Японії в університетському містечку Парижа. Два диптиха – «Великі композиції» та «Борці» – художник малював без загального ескізу, немов накладаючи вишукані лінії фігур на «грубе» тло. Ви зможете порахувати всі відтінки білого?
Стиль цих панно близький до маньєризму «Страшного суду» Мікеланджело. Джерелами натхнення для Фудзіти також були «Венера с дзеркалом» Дієго Веласкеса і «Поцілунок» Огюста Родена.
Інші чотири панно, сповнені кольорами й світлом, абсолютно інакші у задумі. Фудзіта надихався творами з квітами та тваринами японського митця Іто Дзякутю.
Відсилання до відомих робіт у Фудзіти мають неймовірно витончений вигляд.
У «Портреті хлопчика» за головним героєм висять картини з голландськими вітряками. Це натяк на «Портрет татка Тангі» Вінсента Ван Гога, чий персонаж сидить на тлі японських гравюр.
Божевілля 1920-х закінчилося разом з крахом на американській біржі. На той час роботи Фудзіти стали продаватися гірше, а дружина Юкі пішла до його друга, поета й письменника Роберта Десноса. Художник залишив Париж зі своєю новою обраницею – Маді Дорман.
Попереду на нього чекали мандри Латинською Америкою, повернення до Японії, смерть Маді й одруження на Кимійо, життя в Азії. Свій спокій Фудзіта все ж знайшов у Франції, ставши громадянином цієї країни та прийнявши католицтво.
Проте у той паризький період, котрому й присвячена виставка у Музеї Майоля, Фудзіта про це ще не знав. Він упевнено й успішно представляв світу свій стиль, у тому числі й за допомогою автопортретів.
Говорять, що інші, хоч як намагалися вловити справжню натуру Фудзіти, не змогли цього зробити. Художник завжди показував лише те, що хотів показати, – стрижку «під горщик», вусики літерою М, круглі окуляри… Здається, що у своїх автопортретах він вивчає глядача більше, ніж розповідає про себе.
Часто на автопортретах Фудзіта зображував поруч із собою котів. Подібність тварин із художником його друзі вважали вражаючою. Оточуючі жартували з цієї особливості, гадаючи, що Фудзіта має такий вигляд, ніби сам вичікує мишу.
Глузливі європейці, на жаль, впустили найголовніше: в Японії коти символізують непокору, а ще оберігають душі своїх господарів від злих сил.
Читайте також: Ніжні зв’язки Марі Лорансен
