22.03 Японець у Парижі. Дивовижний світ Фудзіти (І)
Cтрижка «під горщик», вусики літерою М, круглі окуляри – Леонар Цугухару Фудзіта, що з дитинства мріяв потрапити до Парижа, знав, як представити себе публіці у Місті Світла.
«Я був молодим і гарним. Капелюх з леопарда наполовину приховував мого чорного чубчика, на шиї з-під ворота розстебнутого військового кітеля виглядало намисто з дорогоцінного каміння, до ременя пристебнута шкіряна сумка. Я гордо крокував вулицями, й жінки надсилали мені поцілунки здаля», – Леонар Цугухару Фудзіта
1913 року, коли Фудзіта прибув до Франції, живописці вже півстоліття були без тями від мистецтва Країни сонця, що сходить. Моне, Ван Гог, Мане, Ренуар – це лише кілька знаменитих художників, на чий стиль вплинула естетика японських гравюр укійо-е.
Влітку 1918 року на півдні Франції Фудзіта зустрівся із старіючим Ренуаром, який зізнався молодому художнику: «Мистецтво Японії цілком змінило моє бачення, так само, як і бачення Ван Гога та Гогена…»
Фудзіта отримав художню освіту в Школі образотворчих мистецтв Токіо і чудово розмовляв французькою. Він навмисно підкреслював свою «екзотичну» для Франції зовнішність і швидко став своїм на Монмартрі, епіцентрі творчого життя Парижа.
Роботи Пабло Пікассо, Амедео Модільяні, Осипа Цадкіна та Хаїма Сутіна приголомшили японця з класичною освітою. Однак вирішальним у творчій кар’єрі художника стало знайомство з роботами Анрі Руссо.
Відсутність планів, синтетичний підхід до живопису в автора наївного мистецтва зачарували Фудзіту і разом з тим нагадали йому про знайомі з дитинства японські гравюри.
«Ніхто не присутній під час цієї болісної праці, пов’язаної з народженням. Йдеться про виявлення своєї особистості, яка відома тобі ще гірше, ніж постійна боротьба з чужими впливами. Я маю на увазі “пересадку”. Ця метафора ніколи ще не була такою наближеною до реальності. Всяка рослина, яку ми вириваємо з рідного ґрунту, аби пересадити у новий, до того, як вона починає приносити щедрі плоди, проходить через ці болючі часи, ці марні спроби адаптуватися…» – пояснював письменник Франсіс де Міомандр.
Фуздіта любив відвідувати Лувр. Його приводили у захват італійські примітивісти та стиль візантійських ікон. Він також уважно вивчав представлені у музеї античні скульптури і японські гравюри нісікі-е.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!
Наталя Гузенко, авторка проекту
Пошуки свого стилю й Перша світова війна, що уповільнила паризьке життя, пригнічували художника. І раптом: «Я побачив, як осіннє сонце заливало похмурі стіни фортифікацій м’яким світлом. Це так нагадувало мою ситуацію, що я став “змагатися” зі своїм полотном до знемоги. Завершений твір сповнив мене захватом! Того дня я нарешті створив Свою картину».
Прості лінії візантійських ікон і японських гравюр, які Фудзіта часто малював китайською тушшю, стали однією з характерних рис стилю художника.
Його тло – кольорове, біле або вкрите золотом – завжди лаконічне. Чимало робіт мають вигляд наче колажі, данина кубізму й творчості Анрі Руссо. Видовжені обличчя й тіла неможна назвати ані чоловічими, ані жіночими, тонкі довгі пальці нагадують образи з картин італійських примітивістів…
У 1919 році Фудзіта показує свої «Містичні композиції», де йому, на думку критиків, вдалося поєднати вічне і минуще. Містичний бік релігії приваблював художника з дитинства, він міг годинами дивитися на храмові скульптури.
Кажуть, що, коли Осип Цадкін показав Фудзіті позолочену голову Будди у своєму ательє, японець впав в екстаз.
Цікаво, що багато спільного можна знайти у Фудзіти й Модільяні – друзів, що часто працювали разом. Обидва цікавились мистецтвом і магією Африки. В обличчях персонажів обох художників є й мигдалевидні очі, й ніс, позначений однією лінією, й крихітний рот.
«Фудзіта – той щасливий японець, якому вдалося перейняти в європейського живопису колорит і духовність, щоби підсилити ними естетику Сходу», – Фриц-Рене Вандерпул, журналіст
Читайте другу частицу статті: Японець у Парижі. Дивовижний світ Фудзіти
