16.10 Чого очікувати від Музею Іва Сен-Лорана у Парижі? (II)
Поціновувач мистецтва (згадайте серед інших оммажів художникам його знамениту сукню «Мондріан») і колекціонер (ах, скільки галасу наробив «розпродаж століття» – арт-колекції Іва Сен-Лорана і П’єра Берже у 2009 році!), Сен-Лоран був неперевершеним колористом. Ще одним джерелом натхнення й місцем, де кутюр’є створював свої сміливі, яскраві колекції, стало Марокко, відкрите парою для себе у 1966 році.
«На той час ми ще не знали, що Сад Мажорель буде нашим, – згадував П’єр Берже у “Листах до Іва”, – але ми бували там щодня. Пізніше, коли агенти з нерухомості хотіли цей маєток зруйнувати, ми зробили все, аби його купити. Сьогодні Сад відвідує близько 600 000 людей на рік. Думаю, ми могли би пишатися своїм рішенням врятувати Мажорель».
Сен-Лоран виїжджав до Саду Мажорель працювати над створенням кутюрних колекцій.
«Ти казав, що там відкрив собі колір. Ти був вражений вбраннями жінок на вулицях, їхніми зеленими туніками з шафрановими підкладками, їхніми хустками, окантованими торочками з гагату…
А ще квітами пурпурної жакаранди, синьої мелії, червоного гібіскуса, жовтогарячої клівії, перламутрових німфей… Там, і я тому свідок, ти був щасливим. Ми були щасливі», – писав П’єр Берже.
21 січня 1971 року Сен-Лоран створив колекцію, натхненою модою військових 1940-х. Дефіле спричинило скандал, і журналісти виступали із закликом не купувати вбрання, що нагадують про часи нацистської окупації.
Втім Сен-Лоран зовсім не мав наміру оспівувати важкі роки. Його музою стала Палома Пікассо: донька знаменитого батька була не в ладах з татусем і постійно потерпала від безгрошів’я. Свій одяг у ті дні вона купувала на блошиних ринках, заповнених вбранням 1930–40-х.
Сен-Лоран побачив Палому на якомусь прийнятті й був настільки вражений її стилем, що цієї наснаги вистачило на цілу колекцію.
«Одного разу я зрозумів, – признався П’єр Берже, – що понад усе тебе захоплювали ігри з дияволом. Пам’ятаєш фразу Маргеріт Дюрас, сказану нею в якомусь інтерв’ю: “Не обманюйтесь, я алкоголічка, котра не п’є”. Саме це сталося з тобою. Тому твій погляд потьмянішав, став печальним назавжди». Захопившись випивкою і наркотиками, Ів також виявився жертвою булімії.
У 1976 році Сен-Лоран створив одну з найзнаменитіших колекцій – присвячену «Російським балетам» Дягілєва. Співробітники визнавали, що, попри серйозну хворобу, кутюр’є намалював стільки ескізів, що їх вистачило б на чотири колекції. Причому вони були так детально промальовані, що залишалося тільки замовити тканину відповідного кольору й текстури.
«Після лікування в Гарше ти припинив пити й вживати наркотики, але так і не дістав душевного спокою. Ти став найзнаменитішим й поважним кутюр’є. Ти почав пожинати плоди своєї праці. Роки минали, вони примусили тебе полишити твою справу, сховатися у самотності, жити в печалі», – із сумом згадував П’єр Берже.
Останнє дефіле Іва Сен-Лорана відбулось у 2002 році в Центрі Помпіду. Перед запрошеними з’являлися всі найбільш знакові образи, створені кутюр’є за 40 років.
1 червня 2008 року Сен-Лоран відійшов у вічність, а 2010-го вийшла книжка П’єра Берже «Листи до Іва». «Втрата – це позбутися можливості поділитися», – переконаний Берже.
Можливо, тому одною з найважливіших своїх справ він вважав створення музею Іва Сен-Лорана. Прототипи нарядів із колекцій, ескізи й аксесуари пара почала збирати в архівах ще з 1960-х, а відтак, у шанувальників таланту кутюр’є завжди є шанс знайти творіння Сен-Лорана за адресою: авеню Марсо, 5 у Парижі.
Попри те, що все в музеї присвячене Іву, любов і захоплення його талантом, незримі, а проте так відчутно присутні в залах, нагадують про П’єра. На прохання Берже, Катрін Деньов прочитала на похороні Іва вірша Уолта Вітмана. П’єр зізнавався, що й рік по тому не міг його забути…
Якщо ти не відшукаєш мене одразу,
Будь хоробрим.
Якщо ти не знайдеш мене в одному місці,
Шукай в іншому.
Я зупинився на півдороги
І чекаю лише на тебе.
8 вересня 2017 року П’єра Берже не стало. Музей відкрив свої двері 3 жовтня 2017 року.
