31.03 Ну й ню! Коротко про оголене тіло в європейській мистецькій традиції

[vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1534779786728{padding-top: 20px !important;}” z_index=””][vc_column][vc_column_text]Десь від XV століття у малюванні з натури запанувала думка, що оголене тіло — це надійна перевірка митця на вправність і водночас джерело його натхнення. Хоча оголеність далеко не універсальна тема, вона захоплювала митців у ті часи і в тих місцях, де мала певне ідеологічне значення.

Більше про ню — в уривку з книги Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1585822710486{margin-top: 30px !important;margin-bottom: 30px !important;}” z_index=””][vc_column][vc_single_image image=”21030″ img_size=”full” add_caption=”yes” alignment=”center” style=”vc_box_shadow_3d” onclick=”link_image” qode_css_animation=””][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column][vc_column_text]У сучасній візуальній культурі, якщо оголене тіло не представляють як об’єкт жадання, що збуджує бажання володіти комерційним продуктом, воно часто втілює роздуми про людське буття і акцентує вразливість плоті. 

Гіперреалістичний труп у скульптурі Рона Муека «Мертвий батько» (1996–1997) чи розкуте ожиріле тіло на картині Люсьєна Фройда «Соціальний інспектор спить» (1995) – відгомін класичних оголених фігур полеглих воїнів і сплячих Венер. Водночас їхня нагота нагадує середньовічне європейське мистецтво, де вона свідчила і про оголеність душі, як-от у сценах розп’яття та пекла.[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1617199703693{margin-top: 30px !important;margin-bottom: 30px !important;}” z_index=””][vc_column]

Водночас, як мистецько-історична категорія, ню викликає позитивніші асоціації. Це поняття означає оголене тіло як самодостатню точку, де сходяться інтерес і вміння,— втілення ідеалів краси і правди.

[/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column][vc_column_text]І хоч оголені постаті трапляються в інших мистецьких традиціях – наприклад, скульптури в індуїстських храмах – ню як об’єкт західної скульптури, живопису і фотографії майже завжди в якийсь спосіб відсилають до репрезентації оголеного тіла у творах давньогрецьких скульпторів V  століття до н.е., котрі зробили це вперше. Хоча голизна охоплює різні рівні значень, на загал твори ню або виконують у класичному стилі, або як протиставлення до нього.[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1585822710486{margin-top: 30px !important;margin-bottom: 30px !important;}” z_index=””][vc_column][vc_single_image image=”21028″ img_size=”full” add_caption=”yes” alignment=”center” style=”vc_box_shadow_3d” onclick=”link_image” qode_css_animation=””][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column][vc_column_text]Інтерес античних майстрів до форм молодого чоловічого тіла визначив пізніші західні концепції тіла, краси і мистецтва. Однак чому Фідій, Пракситель та інші так наполегливо старалися робити все точно й правильно, спостерігаючи, за браком детальних анатомічних знань, як рухаються шкіра, м’язи і кістки; чому так прагнули досягнути майстерності, щоби передати цю взаємодію в скульптурі?

Почасти це можна пояснити тим, що греки уявляли своїх богів у людській подобі. Ба більше, інтелектуальне й етичне життя мало чіткий фізичний вимір: система пропорцій однаково стосувалася тіла, музики, математики й архітектури.[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” z_index=”” css=”.vc_custom_1590749838032{margin-top: 30px !important;}”][vc_column][vc_separator type=”normal” color=”#dd8500″ transparency=”1″ thickness=”1″][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column][vc_column_text]Читайте також: Жагуча жінка. Східні еротичні фантазії західних художників XIX століття[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” z_index=”” css=”.vc_custom_1616587729930{margin-bottom: 30px !important;}”][vc_column][vc_separator type=”normal” color=”#dd8500″ transparency=”1″ thickness=”1″][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column][vc_column_text]Жіночі статуї в стилі ню з’явилися пізніше, вони пов’язані з культом Афродіти, а ще пізніше— з римськими звичаями приватно вшановувати богів і колекціонувати художні твори; це перенесло скульптури з  публічного, сакрального простору до помешкань патриціїв.[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1585822710486{margin-top: 30px !important;margin-bottom: 30px !important;}” z_index=””][vc_column][vc_single_image image=”21031″ img_size=”full” add_caption=”yes” alignment=”center” style=”vc_box_shadow_3d” onclick=”link_image” qode_css_animation=””][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column][vc_column_text]У  XV столітті, після тисячі років зодягненої християнської пристойності, греко-римське

мистецтво повернулося до європейської свідомості: на початку XVI століття картини з оголеними жінками в образах богинь запанували на мистецькому ринку. Класичні міфологічні контексти таких ренесансних ню, як «Венера, що спить» Джорджоне чи «Венера Урбінська» Тіціана, звільнили жіночу постать від християнських асоціацій тіла з гріхом і соромом.

Хоча їхня голизна була виразно сексуальною, її сповнювали також гуманістичні ідеї доби Відродження, згідно з  якими спостерігач, насолоджуючись красою, пізнавав шлях до істини. Як сказано у вірші-звабленні Джона Донна «На відхід коханої до сну»: «І як душа, позбувшись тіла, тіло без одежі/пізнати може справжню насолоду». [/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1585822710486{margin-top: 30px !important;margin-bottom: 30px !important;}” z_index=””][vc_column][vc_single_image image=”21029″ img_size=”full” add_caption=”yes” alignment=”center” style=”vc_box_shadow_3d” onclick=”link_image” qode_css_animation=””][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” css=”.vc_custom_1585839962362{margin-top: 30px !important;}” z_index=””][vc_column][vc_column_text]Анрі Матісс був останнім великим живописцем ню в цій європейській традиції. Чуттєвість його жіночої наготи, як і в Тіціана, надзвичайно матеріальна і водночас поетично абстрактна, ніби у фокусі не тілесність, а інша форма правди, у  його випадку – радше правда ліній і кольору, аніж філософія гуманізму.[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” z_index=”” css=”.vc_custom_1585831576325{margin-top: 30px !important;margin-bottom: 30px !important;}”][vc_column][vc_separator type=”normal” color=”#dd8500″ transparency=”1″ thickness=”1″][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern”][vc_column width=”1/4″][vc_single_image image=”18950″ img_size=”full” alignment=”center” onclick=”custom_link” img_link_target=”_blank” qode_css_animation=”” link=”https://www.arthuss.com.ua/shop/100idey”][/vc_column][vc_column width=”3/4″][vc_column_text]Більше цікавих фактів ви знайдете в книзі Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row css_animation=”” row_type=”row” use_row_as_full_screen_section=”no” type=”full_width” angled_section=”no” text_align=”left” background_image_as_pattern=”without_pattern” z_index=”” css=”.vc_custom_1616600440324{margin-top: 30px !important;}”][vc_column][vc_separator type=”normal” color=”#dd8500″ transparency=”1″ thickness=”1″][/vc_column][/vc_row]