Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
Луї-Леопольд Буаї (1761–1848) – художник, про якого тепер навіть у Франції згадують рідко. А шкода! Адже завдяки йому ми можемо чимало дізнатися про життя парижан за часів турбулентних змін кінця XVIII і першої половини XIX століть: Революції, Директорії, імперії Наполеона і Реставрації. Про Наполеона ми ще поговоримо. Бо цього року французи відзначатимуть 200 років від дня його смерті. А якщо вже згадали про імператора, є привід розповісти й про художника тієї доби.
Живописцем Буаї став іще до Французької революції. Наслідуючи традиції часу і, ймовірно, надихаючись творчістю Жан-Батиста Ґреза і Жана-Оноре Фраґонара, Луї–Леопольд писав картини сентиментального й навіть лібертаріанського змісту: ось дві дівчини цілуються, а ось дві дами, оголивши хто стегно, а хто груди, порівнюють розміри ніжок.
У суворі революційні часи за подібні фривольності Буаї мало не поплатився головою: його звинуватили в образі суспільної моралі. На щастя, художник зумів викрутитися, заявивши, що назви його робіт, які загрожують моральності громадян, давав не він сам, а хтось інший.
Нова доба вивела на сцену нових героїв. І Буаї ними щиро зацікавився. Сьюзан Сейгфрід, авторка книжки «Мистецтво Луї-Леопольда Буаї: сучасне життя наполеонівської Франції», вважає, що художник «розглядав революцію не як політичну подію, а як силу, що змінила суспільні відносини й поведінку людей».
Буаї – безпосередній свідок еволюції звичаїв свого часу, на які він дивився ніжно і з посмішкою», – Анні де Вамбреші, куратор ретроспективи Буаї в Художньому музеї Лілля у 2016 році.
Реабілітований і навіть прийнятий до лав Республіканського товариства мистецтв Буаї бачить у змінах можливості, яких він не мав раніше. Одна з них – участь у Художньому салоні. Представлені живописцем роботи привертають увагу безлічі відвідувачів. Буаї більше не зображує милих дівчат, що нудьгують у домашніх інтер’єрах.
Тепер у центрі його уваги – столичний натовп. Художник, великий шанувальник уважного до деталей голландського живопису XVII століття, свої нові полотна пише з такою ж ретельністю, як раніше писав натюрморти або вбрання.
Перше визнання до Буаї приходить завдяки картині «Збори художників у майстерні Ізабе», виставленій на Художньому салоні 1798 року. Він так точно передав риси тридцяти одного представника мистецтва, що глядачі із задоволенням проводили час за вгадуванням персонажів, серед яких був і сам живописець (стоїть шостий праворуч).
Ще одна робота, яка заслуговує на особливу увагу, – «Публіка розглядає “Коронацію Наполеона” пензля Давіда в Луврі».
Це картина в картині. Буаї таким чином віддає шану Давиду, але водночас займається саморекламою. Однак він не лише поєднує ім'я Давида, найвідомішого автора полотен в історичному жанрі, і своє, але в якомусь сенсі затьмарює його», – Франческа Вітлум-Купер, кураторка виставки «Буаї. Сцени паризького життя» у Національній галереї в Лондоні у 2019 році.
Буаї, зібравши натовп перед знаменитою картиною, головним героєм робить не «Коронацію», а глядачів, прописавши їх у всіх деталях. До слова, у натовпі є й сам художник. Знайдете его? Він в окулярах крайній праворуч.
Жанровий живопис, як ви вже знаєте, не був престижним на ті часи, та Буаї всіляко намагався зруйнуватися цей стереотип. Роздивляючись його полотна, на яких зображалося життя парижан, кожен немов би міг упізнати себе самого або свого знайомого.
Буаї пише картини для суспільства, яке любить на себе дивитися», – Франческа Вітлум-Купер, кураторка виставки «Буаї. Сцени паризького життя» у Національній галереї в Лондоні у 2019 році.
Живописець, стверджує Паскаль Зюбер, співавтор книги «Буаї. Художник паризького суспільства: від Людовика XVI до Луї-Філіпа», підтримував тісні зв’язки зі світом театру й музики. Чи не тому в роботах Буаї присутня певна мізансцена? Ми можемо нескінченно довго роздивлятися на його полотнах вбрання, побут, звичаї та розваги французів того часу.
Очевидно, що Буаї не завжди вдавалося продати свої масштабні композиції, бо вони залишилися в його особистій колекції», – Етьєн Бретон, співавтор книги «Буаї. Художник паризького суспільства: від Людовика XVI до Луї-Філіпа».
Художник заробляв на життя написанням портретів представників середньої буржуазії. Цікаво, зауважує Паскаль Зюбер, що на Художньому салоні 1800 року Буаї представив дві роботи, які позначив як «портрети, створені за дві години». Буаї запропонував дуже чітку їхню формулу: написані маслом, практично завжди в розмірі 21 см х 16 см, незмінно в однакових рамах.
Буаї здійснив революцію в портретній техніці, винайшовши свого роду ``фотокабіну`` в живописі, але при цьому зумівши передати психологію кожного персонажа», – Анні де Вамбреші, кураторка ретроспективи Буаї в Художньому музеї Лілля у 2016 році.
межами Франції. Нерідко іноземні гості Парижа одним із пунктів свого перебування називали замовлення портрета в Буаї. За своє 60-річне життя в Парижі художник написав за різними підрахунками від 4000 до 5000 малих портретів, які сьогодні зберігаються у державних і приватних колекціях по всьому світі.
Буаї не лише писав тромплеї, а й першим дав картині-обманці цю назву.
У XVIII столітті терміну ``тромплей`` не існувало. Це слово використовували виключно в майстернях декору, та й то в усній формі. Буаї вперше зазначив його в каталозі Художнього салону. Потім, завдяки тому, що термін підхопили і використовували критики, він з'явився у французькому тезаурусі. І нарешті, 1835 року був прийнятий Академією», – Паскаль Зюбер, співавтор книги «Буаї. Художник паризького суспільства: від Людовика XVI до Луї-Філіпа».
Коли Буаї представив «Тромплей» у 1800 році, не всі критики поставилися до роботи схвально, адже обманка вважалася жанром, негідним Академії. Натомість публіка сприйняла картину з ентузіазмом. Перед нею збиралося так багато народу (деякі намагалися доторкнутися до полотна), що організатори були змушені встановити огорожу, а через два тижні й зовсім прибрати роботу.
Це вміння гратися з публікою захоплює: ось Буаї гримасує, ось зображує розп’яття, а поруч «приклеює» свою візитівку, ось пише гризайлем роботи, які всі приймають за гравюри.
«Обдурюючи» глядача, художник викликає до своїх творів непідробні почуття й… усмішку. Отже, у нашому випадку глядач, без сумніву, обманюватися радий.
Дізнайтеся більше про творчість Луї-Леопольда Буаї англійською та французькою мовами.
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації
