26.02 Відчуття снігу Клода Моне. Як на імпресіоніста вплинула подорож до Норвегії
Моне зізнавався, що прагне писати неможливе: «Я хочу зображувати повітря, в якому є міст, будинок, човен. Красу повітря, в якому вони перебувають, а це не що інше, як неможливе. Ох, якби я міг задовольнятися можливим!» Чи легко зобразити сніг? Набагато складніше, ніж може здаватися. Виклик, який художник прийняв із готовністю.
Натхненний зимовими роботами Гюстава Курбе, Моне давно шукав «побачень» зі снігом. Та й так наполегливо, що французьких зим йому стало недостатньо. Наприкінці січня 1895 року художник вирушив до Норвегії, розраховуючи, що там уже напевне неможливе стане можливим і йому поталанить написати серію полотен, в яких будуть продемонстровані «ефекти» снігу.
Одні історики мистецтва вважають, що ідея вирушити в мандри прийшла до Моне завдяки французькій моді на Норвегію й розповідям про північні пейзажі знайомого норвезького художника Фріца Таулова. Інші переконані, що запрошення Жака Ошеде, прийомного сина Моне, який оселився в Крістіанії (Осло), було достатнім приводом для подорожі.
З роботою в Норвегії Моне не щастило від початку. Через негоду він дістався до Крістіанії пізніше, ніж розраховував, потім довго шукав підходящі місця для мотивів у околицях столиці. До того ж норвезькі шанувальники живописця прагнули влаштувати йому теплий прийом і надати світські почесті, від яких художник тікав як від вогню. Нарешті Моне дістався села Сандвіка, поруч із яким і оселився – на «фермі для художників» на хуторі Бьорнгаард. Однак то сніг виявлявся занадто сліпучим, і тоді працювати можна було лише в похмурі дні, то, навпаки, стояв такий густий туман, що нічого не було видно.
До того ж художник не вмів пересуватися на лижах, а лише ходив прокладеними упряжами маршрутами, тобто просто не мав можливості дістатися до тих місць, які хотів написати. Зрештою, Моне з Жаком Ошеде лопатами розчистили доріжки, і художник зміг узятися за справу.
Моне приїхав до Норвегії на початку лютого, проте перші згадки про роботу з’являються в його листах додому лише ближче до кінця місяця. У березні виникає ще одна проблема – сніг почав танути, змінюючись буквально на очах.
Після прибуття Моне змагається зі снігом. Цей мотив для нього не новий: від Сени до Бужіваля в околицях Онфлер, від Аржантьоя до Живерні художник шукав ``ефекти``. Але цього разу сніг не просто покриває ландшафт, він стає з ним єдиним цілим», – Женев'єва Бреретте, Le Monde, 1995
Моне не здається. Він вражений снігом. А ще з’єднує, здавалося б, непоєднуване – Норвегію та Японію. Закоханий в японські гравюри художник бачить у норвезькому селі Сандвіка японське, у мості через річку – японський місток, а в горі Колсас – засніжену Фудзі.
До своєї найбільшої радості Моне дістається й до моря.
Нарешті вже мені вдалося побачити море. Воно звідси за пів години путі. Ви їдете на санях по льоду, поки не досягнете ділянки, де фіорд більше не замерзає. Яке чудове місце! Я отримав таке задоволення і написав мотив із невеликими засніженими острівцями, розташованими уздовж краю води, на тлі гір», – з листування Клода Моне
Французькі імпресіоністи додавали сніг до своїх пейзажів за допомогою мазків або крапок поверх землі, дерев або дахів будинків, що проглядали через цей шар. Щільні ж норвезькі сніги вимагали інших прийомів. Але як написати сніг, що здається сліпуче білим? Моне шукає способи і розуміє, що неможливо зобразити сніг… білосніжним.
Це одна з рідкісних спроб відокремити сніг від білизни, розділити два елементи, як в експерименті з хімічної дисоціації. Бо сніг не білий, як білий – не колір снігу. Той та інший поступово вступають у конфлікт, і тому, завдяки містку або річці, з'являється елемент, що заспокоює очі. Сніг і білизна – фатальна зустріч, якої слід уникати за будь-яку ціну, щоб не заснути», – Ерве Говилів, Liberation, 1995
Отже, Клод Моне винаходить свою техніку зображення снігу.
Хроматичні ефекти, вироблені світлом, відрізнялися від тих, які Моне вивчав раніше. Порівняйте його ``Червоні будинки Бьорнегаарда в снігу. Норвегія`` і ``Пейзаж у Норвегії, сині будинки``. Ви побачите, що в першій роботі він зображує блакитну прозорість, а в другій – рожеву, немов би колір будинків відбивав на сніг ефект комплементарного кольору», – каталог виставки «Ходлер, Моне, Мунк. Писати неможливе» в Музеї Мармоттан-Моне, 2016
За два місяці по прибутті до Норвегії Моне вирушив у зворотній шлях із 28 готовими роботами. У листі до свого галериста Поля Дюран-Рюеля він скромно повідомив, що «не так вже й незадоволений своїми картинами».
У Парижі норвезькі полотна, виставлені разом із серією, присвяченою Руанському собору, у баченні критиків поступаються останнім. Але не в баченні Моне, який дуже цінував свої снігові роботи.
