04.12 Любовні листи в живописі: Жан-Оноре Фрагонар
Читати чужі любовні листи негоже. Але якщо вони написані великими художниками, то навіть треба. Муза продовжує любовну серію статей.
«Любовний лист» Фрагонара написано у Франції XVIII століття. І ось що, на думку кураторів виставки «Закоханий Фрагонар. Галантний лібертин» у Музеї в Люксембурзькому саду, важливо знати про цю добу:
XVIII століття у багатьох відношеннях може вважатися новим світом, в якому величезного значення набувають здатність кожного робити свій вибір, жити для себе й усвідомлювати свої особисті інтереси. Незалежна особистість, людина більше не розглядається такою, якою вона повинна бути, але такою, якою вона є: її тіло, розум, інтереси й роздуми. Любов романтична, подружня, батьківська і синовня, а також особисті задоволення тепер стають цінними самі по собі. Людина завойовує нову територію: пошук щастя поступово витісняє пошук Спасіння.
У цю добу лібертин Фрагонар створює «Любовний лист» у відповідності до всіх законів галантного століття. Героїня з напудреним обличчям, одягнена в елегантне вбрання, тримає букет троянд в одній руці і любовного листа в інший. Аркуші паперу на столі означають, що листування з коханим ведеться регулярно, та й погляд героїні, спрямований на глядача, не зображує здивування, швидше в ньому є змовницьке задоволення від отримання довгоочікуваної вісточки.
Зауважте, що песик, який сидить за спиною своєї господині, злякано дивиться прямо на нас, як ніби це ми повинні вирішити – чи є він символом вірності, чи еротизму.
«Модний жіночий туалет (особливо зачіска з шарлоткою зі стрічками і газовою вуаллю) й вишукані меблі написані в стилі полотен з елегантними інтер’єрами 1770-х років», – пише хранитель фондів Лувру Гійом Фару. Фрагонар таким чином осучаснив вже відому вам тему любовного листа голландських і фламандських майстрів. І від замовників не було відбою!
Виходить, що «Любовний лист» Фрагонара – не портрет, а жанрове полотно. І все ж … Який же любовний лист без таємниці? Бачите нерозбірливо написану адресу на аркуші паперу? Monsieur. Mm Cuvili… Месьє. Мадам Кювіл…
«Марі-Емілі Буше, донька художника Франсуа Буше, після смерті чоловіка П’єр-Антуана Бодуена, який був учнем Буше і вчителем Фрагонара, вийшла заміж за Шарля Кювільє. Ця гіпотеза спокуслива, але, на жаль, залишається неперевіреною», – пояснює Гійом Фару.
За часів Фрагонара написання листів стає таким популярним, що в епістолярному жанрі створюються навіть романи. Згадаймо хоча б про «Юлію, або Нову Елоїзу» Жан-Жака Руссо.
Утім доба Просвітництва зовсім не прагнула до однакової освіти чоловіків і жінок. Ось як писали про це на сайті Музею в Люксембурзькому саду під час виставки «Закоханий Фрагонар. Галантний лібертин»:
Суспільство XVIII століття прагнуло обмежити жінок у читанні, яке нібито посилювало їхню «чутливість». Художники підхопили тему і з великим задоволенням зображували жінку, що віддається цьому забороненому заняттю й отримує від нього задоволення.
Жіноче читання навіть порівнювали з мастурбацією, яка, природно, жорстко засуджувалася як релігійними, так і медичними доктринами того часу. Приміром, на полотні «Молода дівчина читає листи Елоїзи й Абеляра» Огюста Бернара слід зазначити вибухову силу образу, який «кидає виклик інтелектуальним і сексуальним заборонам щодо жінок». Проте цей твір призначений для публіки чоловічої статі, яка, своєю чергою, насолоджується зображенням цієї жінки з напіввідкритими грудьми.
Подумати лише, невинна фраза «Піду-но я почитаю», якби ви були жінкою XVIII століття, могла б наробити вам купу неприємностей!
Читайте також: Любовні листи в живописі: Ян Вермеєр
