У вересні 1927-го Жоржетт і Маґрітт (пізніше до них приєднався і його брат Поль) переїхали у Париж за прикладом письменника Каміля Ґомонса, який оселився там у квітні та заснував артгалерею.

Ґомонс познайомив Маґрітта з паризькими сюрреалістами — Сальвадором Далі, Максом Ернстом, Жуаном Міро та Гансом Арпом (якому Жоржетт допомагала зшивати кілька його «шнуркових» робіт).

Але в усьому іншому то був дуже важкий період. Маґрітти могли дозволити собі житло лише у віддаленій і геть немодній околиці Перре-сюр-Марн, хоча час від часу залишалися ночувати у Ґомонсів у центрі, а щочетверга Рене обідав із Ґомонсом та Міро.

Та ввійти в сюрреалістичну тусовку Андре Бретона виявилося непросто. На відміну від бельгійців Ґомонса і Нуже, Маґрітта не запросили підписати доленосний трактат сюрреалістів «Permettez!» («Дозвольте нам!») 23 жовтня 1927 року. Ґомонс, який виступав також паризьким артдилером Маґрітта, намагався протягнути його полотна на виставки та в галереї сюрреалістів, але йому це не завжди вдавалося. А коли Бретон 1928-го року опублікував свою знакову книжку про сюрреалізм і живопис «Le surrealism et la peinture», Маґрітта на її сторінках відверто бракувало.

1928-го року у віці 57 років помер батько Маґрітта, а з початку 1929-го проблем побільшало на тлі поглиблення фінансової кризи. Коли у жовтні того року обвалилися біржі на Волл-стріт, мистецькі твори уже майже ніхто не купував. Брюссельська Galerie Le Centaure, спадкоємиця Galerie L’Epoque Ван Геке та її контракту з Маґріттом, узагалі скасувала домовленість із Рене у зв’язку з падінням активності покупців.

Зате 1929-го сам Бретон купив кілька Маґріттових полотен, чим нарешті відкрив йому двері до клубу сюрреалістів. Але Бретонів непередбачуваний диктаторський характер означав, що Маґрітт не затримається там надовго.

Для Маґрітта і сюрреалістів енциклопедії були скринею скарбів та інструментом розвитку. Після виходу першої Encyclopédia Дідро у XVIII столітті енциклопедії були засобом, за допомогою якого в епоху Просвітництва поширювали інформацію в маси. Енциклопедичний формат став бестселером століття і відчутно вплинув на народну освіту — у багатьох родинах із різних соціальних класів з’явилися набори енциклопедичних томів.

Праця Дідро дала поштовх до створення інших подібних видань; на початок ХХ століття найпопулярнішою у франкомовному світі була енциклопедія видавництва Larousse. Вона не просто охоплювала чимало понять і явищ від А до Z, а й подавала інформацію на засадах логіки та раціонального мислення, а не системи вірувань. Дивне перемішування тем, яке виникало унаслідок розташування статей за абеткою, ще більше принаджувало сюрреалістів.

Читайте також: Цей мовчазний, мовчазний світ! Про тишу на полотнах Вільгельма Хаммерсхьоя

Енциклопедичний формат однозначно надихнув Бретонове визначення сюрреалізму в першому маніфесті; для Маґрітта та інших митців — наприклад, Макса Ернста, — він став основним умістилищем образів.

Маґрітта з його щирим захопленням репродукціями вабили чіткі, прості та інформативні ілюстрації, якими майоріла Larousse. Один із часто повторюваних образів митця усередині 1920-х був «Загублений жокей» — одинокий вершник на коні, десь далеко від іподрому, посеред бляклої зимової природи. У поданій тут версії 1948 року він галопує поміж дерев, вочевидь запозичених зі сторінок Larousse (а саме статті про обрізку крон дерев), скомпонованих у вицвілий, ефірний зимовий ландшафт.

Після входження — нарешті — у коло Бретона, у грудні 1929-го Рене долучився до створення останнього номера бретонівського La Révolution surréaliste — написав ілюстроване есе «Les Mots et les images» («Слова та образи»). У ньому митець висуває тезу про те, що природного зв’язку між словом та образом або словом, образом і предметом не існує.

Ця позиція Маґрітта ще раніше проявилася у низці зображень, початих після переїзду до Парижа восени 1927-го. На них він зіставляв образи, іноді запозичені безпосередньо з Larousse, та підписував їх геть невідповідними словами: наприклад, домовина із написом «ciel» (небо). Ця тема домінувала в його творчості у паризький період, та й пізніше, до кінця життя, вигулькувала на полотнах.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

За іронією, публікація побачила світ наступного дня після серйозної та, як виявилося, тривалої сварки Рене зі своїми новоспеченими побратимами. Днем раніше вони всі зібралися у квартирі Бретона.

Господар помітив на шиї у Жоржетт хрестик (який вона носила на спогад про бабусю) і став вимагати, щоб та зняла «cet objet» («цей предмет»). Ображена й принижена Жоржетт розвернулася і пішла геть, Маґрітт — за нею. За якихось пів року, 10 липня 1930-го, Маґрітти повернулися до Брюсселя.

Читайте також: Два Ренуари. Про вплив великого художника Огюста Ренуара на великого режисера Жана Ренуара

Того ж місяця Маґрітта демонстративно не внесли до декларації солідарності, яку Бретон опублікував у першому номері нового альманаху Le surréalisme au service de la révolution (SASDLR). Протягом наступних трьох років його повністю усунули від діяльності сюрреалістів у Франції, що позбавило митця можливості виставляти і продавати свої картини та спричинило фінансові труднощі.

Урешті у травні 1933-го Бретон і Елюар на знак примирення послали Маґріттові підписані книжки і запросили долучитися до створення двох останніх номерів SASDLR. Так закінчилася їхня сварка.

Майже тридцять років по тому, 1958-го, Маґрітт твердитиме: «Мої взаємини з сюрреалістами ніяк не змінилися з нашим поверненням у Бельгію — ні на краще, ні на гірше».

Дізнайтеся більше про митця з книги Патрішії Аллмер «Це Маґрітт» Видавництва Старого Лева.