13.11 Бельгієць у Парижі. Чому Рене Маґрітт не залишився жити у французькій столиці?
Рене Маґрітт — відомий бельгійський художник, філософ мистецьких образів, один із яскравих представників сюрреалізму.
Яблуко, двері, вікно, котелок, люлька, голуб, небеса – Маґрітт зображав цілком звичайні предмети, однак саме їх поєднання вражає і змушує замислитися. Його картини часто порівнюють з ребусами, які неможливо до кінця розгадати, бо вони ставлять питання про суть буття, і кожен глядач знаходить власні відповіді.
Що ж трапилося у Парижі, де митець прожив майже три роки? Чому Місто світла не затримало бельгійського сюрреаліста? Відповіді ви знайдете в уривку з книги «Це Маґритт» Патрішії Аллмер Видавництва Старого Лева.
До речі, цю чудову книжку можна виграти. Умови – за посиланням. Встигніть до 20:00 15 листопада!
У вересні 1927-го Жоржетт і Маґрітт (пізніше до них приєднався і його брат Поль) переїхали у Париж за прикладом письменника Каміля Ґомонса, який оселився там у квітні та заснував артгалерею.
Ґомонс познайомив Маґрітта з паризькими сюрреалістами — Сальвадором Далі, Максом Ернстом, Жуаном Міро та Гансом Арпом (якому Жоржетт допомагала зшивати кілька його «шнуркових» робіт).
Майже трирічне перебування у Парижі виявилося неймовірно продуктивним та новаторським для Маґрітта у плані творчості — лише 1928-го він написав понад сотню полотен.
Але в усьому іншому то був дуже важкий період. Маґрітти могли дозволити собі житло лише у віддаленій і геть немодній околиці Перре-сюр-Марн, хоча час від часу залишалися ночувати у Ґомонсів у центрі, а щочетверга Рене обідав із Ґомонсом та Міро.
Та ввійти в сюрреалістичну тусовку Андре Бретона виявилося непросто. На відміну від бельгійців Ґомонса і Нуже, Маґрітта не запросили підписати доленосний трактат сюрреалістів «Permettez!» («Дозвольте нам!») 23 жовтня 1927 року. Ґомонс, який виступав також паризьким артдилером Маґрітта, намагався протягнути його полотна на виставки та в галереї сюрреалістів, але йому це не завжди вдавалося. А коли Бретон 1928-го року опублікував свою знакову книжку про сюрреалізм і живопис «Le surrealism et la peinture», Маґрітта на її сторінках відверто бракувало.
1928-го року у віці 57 років помер батько Маґрітта, а з початку 1929-го проблем побільшало на тлі поглиблення фінансової кризи. Коли у жовтні того року обвалилися біржі на Волл-стріт, мистецькі твори уже майже ніхто не купував. Брюссельська Galerie Le Centaure, спадкоємиця Galerie L’Epoque Ван Геке та її контракту з Маґріттом, узагалі скасувала домовленість із Рене у зв’язку з падінням активності покупців.
Зате 1929-го сам Бретон купив кілька Маґріттових полотен, чим нарешті відкрив йому двері до клубу сюрреалістів. Але Бретонів непередбачуваний диктаторський характер означав, що Маґрітт не затримається там надовго.
Для Маґрітта і сюрреалістів енциклопедії були скринею скарбів та інструментом розвитку. Після виходу першої Encyclopédia Дідро у XVIII столітті енциклопедії були засобом, за допомогою якого в епоху Просвітництва поширювали інформацію в маси. Енциклопедичний формат став бестселером століття і відчутно вплинув на народну освіту — у багатьох родинах із різних соціальних класів з’явилися набори енциклопедичних томів.
Праця Дідро дала поштовх до створення інших подібних видань; на початок ХХ століття найпопулярнішою у франкомовному світі була енциклопедія видавництва Larousse. Вона не просто охоплювала чимало понять і явищ від А до Z, а й подавала інформацію на засадах логіки та раціонального мислення, а не системи вірувань. Дивне перемішування тем, яке виникало унаслідок розташування статей за абеткою, ще більше принаджувало сюрреалістів.
Енциклопедичний формат однозначно надихнув Бретонове визначення сюрреалізму в першому маніфесті; для Маґрітта та інших митців — наприклад, Макса Ернста, — він став основним умістилищем образів.
Маґрітта з його щирим захопленням репродукціями вабили чіткі, прості та інформативні ілюстрації, якими майоріла Larousse. Один із часто повторюваних образів митця усередині 1920-х був «Загублений жокей» — одинокий вершник на коні, десь далеко від іподрому, посеред бляклої зимової природи. У поданій тут версії 1948 року він галопує поміж дерев, вочевидь запозичених зі сторінок Larousse (а саме статті про обрізку крон дерев), скомпонованих у вицвілий, ефірний зимовий ландшафт.
Серед найвизначніших філософських ідей та живописних інновацій паризького періоду Маґрітта було вивчення взаємозв’язків між словом та образом.
Після входження — нарешті — у коло Бретона, у грудні 1929-го Рене долучився до створення останнього номера бретонівського La Révolution surréaliste — написав ілюстроване есе «Les Mots et les images» («Слова та образи»). У ньому митець висуває тезу про те, що природного зв’язку між словом та образом або словом, образом і предметом не існує.
Ця позиція Маґрітта ще раніше проявилася у низці зображень, початих після переїзду до Парижа восени 1927-го. На них він зіставляв образи, іноді запозичені безпосередньо з Larousse, та підписував їх геть невідповідними словами: наприклад, домовина із написом «ciel» (небо). Ця тема домінувала в його творчості у паризький період, та й пізніше, до кінця життя, вигулькувала на полотнах.
Із Сальвадором Далі Маґрітт познайомився навесні 1929 року. Далі тоді був у Парижі — зі своїм давнім другом, режисером Луїсом Бунюелем, знімав знаковий сюрреалістичний кіношедевр «Андалузький пес». На відміну від Маґрітта, Далі радо прийняли до паризької групи. Їхню першу зустріч організував Міро: сказав Далі, що познайомить його із дівчиною на ім’я «Марґаріт».
Я був певен, що він говорить про бельгійського митця Рене Маґрітта, якого я вважав одним із найбільш “загадково неоднозначних” художників того часу. Припущення, що він може бути жінкою, а не чоловіком, як я завжди вважав, остаточно збило мене з пантелику, і я наперед вирішив, що навіть якщо вона виявиться не дуже красивою, все одно у неї закохаюся», – Сальвадор Далі
Маґрітт і Далі мали кілька зустрічей у квартирі Камілля Ґомонса.
У серпні 1929-го Далі запросив Маґріттів на відпочинок у рибацьке селище Кадакес на каталонському узбережжі, де його сім’я мала будинок. Жоржетт пізніше розповідала біографу Маґрітта Девіду Сильвестру, що вони поїхали учотирьох: вона з Рене і Ґомонс зі своєю партнеркою Івонн Бернар, а також пси Маґріттів, Лулу і Думі. Про Далі вона казала, що він був «дуже милим і геть не ексцентричним». До них приєдналися Бунюель, а також Поль Елюар, поет і співзасновник французького сюрреалізму, з дружиною Ґалою. Зі спогадів Жоржетт, усі вони цілий місяць каталися на човнах і гуляли, «а от Ґала більшість часу проводила з джентльменами і зовсім мало з жінками».
Наприкінці того року Ґала пішла від Елюара до Далі. Під час відпочинку у Кадакесі Маґрітт написав «Загрозливу погоду». Пізніше це полотно купив Елюар — можливо, на спогад про свій останній відпочинок з Ґалою. Ландшафт на картині нагадує Кадакес, а ще в ньому впізнається взаємний вплив Маґрітта і Далі, зокрема у яскраво-блакитній палітрі.
Пізніше ставлення Маґрітта до Далі перестане бути аж таким однозначним: Рене вважатиме Сальвадора поверховим та не схвалюватиме його політичні зв’язки, зокрема близьке знайомство з Папою та підтримку диктатури Франко в Іспанії.
Між ними зародиться і професійна ворожнеча: у листі 1959 року Маґрітт називає картину Далі «Жираф у вогні» «дурною карикатурою, немудрою — бо ж легкою і непотрібною — переробкою образу, створеного мною [«Вогняна драбина» 1934 року], на якому я зобразив палаючі шматок паперу та ключ».
Окрім енциклопедій із їхніми спробами класифікувати і каталогізувати усе на світі, Маґрітт також захоплювався wunderkammer (кімнатами з дивовижами, або ж кунсткамерами), що були популярні серед європейських еліт від XVII по XIX століття.
Дуже часто ці «кімнати» мали форму майстерно зроблених комодів із багатьма шухлядками, в яких колекціонер зберігав та виставляв на огляд цінні предмети. Таким колекціям бракувало систематичності енциклопедій — переважно вони охоплювали усі сфери інтересів, від мистецтва до науки.
Явище wunderkammer вплинуло на багатьох сюрреалістів, зокрема Марселя Дюшана, а також послужило натхненням для ексцентричного американського митця Джозефа Корнелла і його коробок з ассамбляжами.
Маґріттове захоплення структурністю wunderkammer простежується з 1927 року на полотнах типу «слово та образ», де він зображає предмети, розкладені по різних відділеннях.
З роками ця композиція тільки розвинулася — іноді доповнена словами, іноді ні. Полотно «Третій вимір» 1942 року, на якому зображена колекція екзотичних птахів, можна вважати пізнішим утіленням теми. Загалом птахи часто потрапляли до wunderkammer, про що свідчить картина Александра-Ісідора Леруа де Барда «Екзотичні птахи, розкладені по скриньках» початку ХІХ століття. Маґрітт же своїх птахів скопіював зі статті в Larousse, і замість розпихати їх по шухлядках, нагромадив на велетенському листку, мовби вони — дрібні комахи
Після повернення з Кадакеса Маґріттів нарешті начебто прийняли до паризької спільноти сюрреалістів. Той рік завершився публікацією Маґріттової статті «Les Mots et les images» («Слова та образи») у дванадцятому, останньому номері La Révolution surréaliste за 15 грудня 1929 року. Крім того, Маґрітта включили у колаж із портретних фотознімків сюрреалістів. І не просто включили — усі фото були викладені довкола Маґріттової картини «Схована жінка», написаної того ж року. У сюрреалістів заплющені очі, ніби вони стиха промовляють слова, написані на полотні: «je ne vois pas la [femme] cachée dans la forêt» («не бачу [жінки], схованої у лісі»).
![Я не бачу [жінки], схованої у лісі, Рене Маґрітт](https://i0.wp.com/amuse-a-muse.com/wp-content/uploads/2020/11/Рене-Маґрітт.jpg?fit=442%2C600&ssl=1)
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
За іронією, публікація побачила світ наступного дня після серйозної та, як виявилося, тривалої сварки Рене зі своїми новоспеченими побратимами. Днем раніше вони всі зібралися у квартирі Бретона.
Господар помітив на шиї у Жоржетт хрестик (який вона носила на спогад про бабусю) і став вимагати, щоб та зняла «cet objet» («цей предмет»). Ображена й принижена Жоржетт розвернулася і пішла геть, Маґрітт — за нею. За якихось пів року, 10 липня 1930-го, Маґрітти повернулися до Брюсселя.
Того ж місяця Маґрітта демонстративно не внесли до декларації солідарності, яку Бретон опублікував у першому номері нового альманаху Le surréalisme au service de la révolution (SASDLR). Протягом наступних трьох років його повністю усунули від діяльності сюрреалістів у Франції, що позбавило митця можливості виставляти і продавати свої картини та спричинило фінансові труднощі.
Урешті у травні 1933-го Бретон і Елюар на знак примирення послали Маґріттові підписані книжки і запросили долучитися до створення двох останніх номерів SASDLR. Так закінчилася їхня сварка.
Майже тридцять років по тому, 1958-го, Маґрітт твердитиме: «Мої взаємини з сюрреалістами ніяк не змінилися з нашим поверненням у Бельгію — ні на краще, ні на гірше».
Дізнайтеся більше про митця з книги Патрішії Аллмер «Це Маґрітт» Видавництва Старого Лева.
У цій ілюстрованій біографії зібрано репродукції картин, фотографії, важливі моменти життя художника, що дають ключ до розуміння його мистецтва.
Для тих, хто цікавиться напрямом сюрреалізму, творчістю Рене Маґрітта й мистецтвом ХХ століття загалом.
Цю книжку можна виграти. Умови – за посиланням. Встигніть до 20:00 15 листопада!
