Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
«Небо саме по собі зацікавило митців лише в XVII столітті», – пише Джон Торнс у статті «Коротка історія погоди в європейському пейзажному живописі». Однак якщо художники й стали приділяти йому більше уваги, то йшлося передусім про хмари.
В одних живописців вони виглядали дещо декоративно, в інших фантазійно, у третіх правдоподібно. Небо починає хмаритися у голландських і фламандських майстрів, але замість дощу вони вважали за краще зображувати морські шторми.
«Дощ рідко зустрічається в ранніх пейзажних картинах. Подумайте про пейзажне мистецтво XVII століття: Клод спеціалізується на “вічному сяйві”, Пуссен пише “Потоп”. А де ж щоденні літні зливи, сірі дні, мряка?» – задається питанням Джонатан Джонс, культурний оглядач The Guardian.
У першій половині XIX століття різними видами хмар серйозно зацікавилися як художники, так і науковці. Романтики, пише Джон Торнс, звернулися до хмар, як до символів змін і непередбачуваності в світі зростаючого наукового порядку.
Однак дощ не пішов доти, доки за пензлі не взявся англієць Вільям Тернер. Дощ не лише став сюжетом одного з найвідоміших його полотен, але навіть своєю назвою «Дощ, пар і швидкість» визначив інтереси нового покоління художників – імпресіоністів.
Адже не варто забувати про те, що під час Франко-прусської війни (1870–1871) Клод Моне, Каміль Піссарро і Альфред Сіслей перебували в Англії.
«Роботи Тернера та Уїстлера, безумовно, вплинули на людину (Моне. – Прим. ред.), яка згодом стала головним двигуном імпресіоністського руху, і особливо на його знамените полотно “Враження. Схід сонця” (Impression, soleil levant. – фр.) з видом на Сену в Гаврі. Ця робота була написана в 1872–1873 роках, і її назва, що народилася з глузування (арт-критика Луї Леруа. – Прим. ред.), дала ім’я новому руху в мистецтві», – пояснюють куратори виставки «Тернер – Уїстлер – Моне» у Гранд-Пале в 2005 році.
У своїй статті «Чому в мистецтві XIX століття йде дощ» для The Guardian Джонатан Джонс добре пояснює феномен появи дощу в імпресіоністів: «У мистецтві XIX століття виникає відчуття, що час прискорюється, сприймається з тривогою, віра у вічне згасає. Тепер ідеться про момент. Імпресіоністи хочуть упіймати швидкоплинну легкість життя, і дощ задає ритм нової індустріальної доби, змиває старі порядки, приносить зухвалі бажання».
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Додайте до цього очевидний вплив японських гравюр (оці вже японські дощі й парасольки!), з чим ви вже знайомі завдяки попереднім статтям на Amuse A Muse, – і поява дощу на полотнах імпресіоністів стане неминучою. На відміну від Тернера, дощ імпресіоністів, як пише Джонатан Джонс, «приємний і чуттєвий». Настільки, що дощовий Париж і в наші дні вважається одним із найромантичніших місць у світі.
Від перших крапель до злив – Муза зібрала свою колекцію дощових картин. Розкривайте ваші парасольки!
Читайте також: Перший серед перших. Каміль Піссарро й витоки імпресіонізму
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації
