29.10 Знак чотирьох: як Ван Гог, Гоген, Сера та Сезанн стали постімпресіоністами?
Ніхто з чотирьох художників, яких ми називаємо постімпресіоністами, не називали себе так. І не тому, що Вінсент Ван Гог, Поль Гоген, Жорж Сера та Поль Сезанн зневажали чи не любили цей термін. Річ у тім, що винайшли його вже після їхньої смерті.
Вілл Ґомперц запрошує нас до захоплюючої подорожі у світ мистецтва у своїй книзі «Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі» видавництва ArtHuss. Неможливо відірватися від читання! Перевірено Музою.
Роджер Фрай (1866–1934), британський куратор, критик і художник, вигадав цю назву в 1910 році.
Йому був потрібен узагальнювальний термін для розрізненої групи митців, яких він вибрав для виставки в галереї «Ґрефтон» у Лондоні – рідкісної для британської столиці презентації тієї мистецької групи з Франції, що мала стати неординарною подією.
І це точно привернуло б увагу преси до Фрая. Йому було важливо придумати термін, зрозумілий журналістам і водночас такий, що витримав би критику мистецьких кіл. […]
Роджер Фрай зіткнувся з відсутністю спільного визначення, яке пасувало би чотирьом художникам (доволі типова ситуація).
Він вбачав у них репрезентацію чотирьох кутів, на яких будувалося сучасне мистецтво ХХ століття, і знав, що Сера та Ван Гога називали неоімпресіоністами, що Сезанн колись був імпресіоністом, а Гоген пов’язаний із рухом символістів (їхні картини мали багато символічних алюзій). Проте стилі їхнього малювання розвивалися так по-різному, що чим далі, спільного ставало все менше.
Фрай уже був ладен з історичних і комерційних міркувань додати до виставки Едуарда Мане. Лондонське мистецьке середовище не знало більшості художників, яких він показував, але мусило чути бодай про засновника імпресіоністів.
Фрай сподівався, що прохолодної зимової днини це виманить поціновувачів із їхніх домівок. А вже на виставці він би представив сучасніших художників, кожен з яких по-своєму розвинув ідеї Мане.
Читайте також: 50 нюансів ню: Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля
Тому «Мане» точно треба було зазначити в назві, бо інших імен могли й не знати.
А слово «імпресіоніст» упізнали би, бо цей стиль уже високо цінували. «Мане» й «імпресіоністський» ще якось поєднувалися, проте такому поєднанню бракувало точності. То що робити? Фрай вирішив додати префікс. Отож, виставка й називалася «Мане і постімпресіоністи».
Належність Ван Гога, Гогена, Сера й Сезанна до постімпресіонізму Фрай доводив науково: всі вони вийшли з течії, на створення якої надихнув і яку підтримував Мане.
Всі четверо почали свої кар’єри, дотримуючись принципів імпресіонізму, та дошліфовували їх «пост-», тобто вже «після» нього. Простіше кажучи, вони були поштарями – кожен із них брав імпресіонізм і доставляв у новий пункт призначення.
Отже, чому нас вчить історія? Назва спрацювала, а от виставка не вдалася. Термін «постімпресіонізм» залишився, а виставка Фрая накликала на себе гостру критику з традиційним побиттям камінням. Невдовзі після відкриття він написав своєму батькові, що отримав «ураган газетних образ звідусіль». […]
Читайте також: Карти на стіл. Про що нам розповідають гравці Поля Сезанна
Фрай організував виставку в галереї «Ґрафтон» невдовзі після звільнення з посади куратора в Музеї мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку через сварку з тодішнім головою – Джоном Пірпонтом Морґаном (власником банку Джі-Пі-Морґан), який колись і найняв Фрая. До того часу їхні професійні відносини були взаємовигідними: смак Фрая та гроші Морґана злагоджено працювали.
Саме у цей період Фрай відкрив для себе авангардну сцену Парижа – вона змінила Фрая та його ставлення до мистецтва. Він втратив цікавість до проектів, присвячених мистецьким течіям минулого, й зосередився на сучасних.
У 1909 році Фрай опублікував «Есе про естетику», де описав постімпресіонізм як «відкриття візуальної мови уяви». Тепер, коли ми бачимо всю картину, його слова позбавлені сенсу, адже більшість мистецьких творів до імпресіонізму теж підпадають під його визначення. Чим тоді є стеля Сікстинської капели Мікеланджело, як не «візуальною мовою уяви»?
Однак у контексті мистецького руху, що розвинувся з імпресіоністської відданості об’єктивізму та щоденному життю, його твердження має під собою підставу. Кожен із чотирьох постімпресіоністів (Фрай включив у виставку 1910 року також Матісса та Пікассо, котрі, хай і тимчасово, будуть зараховані до фовізму і кубізму, відповідно) у власний спосіб створив вдалий мистецький рецепт, змішуючи базові принципи імпресіонізму з «візуальною мовою уяви».
Ще більше цікавих історій про мистецтво – у книзі Вілла Ґомперца «Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі» видавництва ArtHuss.
Що таке сучасне мистецтво? Чому ми його любимо або ненавидимо? І чому це коштує стільки грошей? Приєднуйтесь до Вілла Ґомперца у захопливу подорож, яка зробить для вас зрозумілим сприйняття нашого сучасного мистецтва назавжди.
Від водяних лілій Моне до соняшнику Ван Гога, від супів Ворхола до маринованої акули Герста – пориньте світ шедеврів та дізнайтеся, якими художники були насправді.
Головна світлина: Соняшники, 1889, Вінсент Ван Гог, Музей Ван Гога, Амстердам
