Втім, на останньому полотні вже присутнє ліжко, яке, до речі, називають одним із найвідоміших в історії мистецтва. Причина зрозуміла: опочивальня ассирійського царя Сарданапала – місце драматичних подій. Перед тим, як вкоротити собі віку, цар, лежачи на ложі, спостерігає за вбивством своїх слуг, наложниць і навіть улюбленого коня.

Читайте також: Три зайвих хребця. Про жіночі спини на полотнах Жана Огюста Домініка Енгра

Що ж змусило Делакруа написати картину, яку кожен із нас бачить вранці, – неприбране ліжко? На думку Аніки Рейнеке та Анни Рол, авторів наукової статті «Порядок і хаос: ліжко як простір живопису і матеріальності текстилю», Делакруа був не єдиним живописцем, хто зацікавився подібним сюжетом у першій половині XIX століття.

Йому й таким художникам, як Адольф Менцель і Вільям Тернер, були цікаві смисли, що несе в собі постільна білизна – «хаотична й однотонна». Ліжко для них перестало бути просто реквізитом.

Неприбране ліжко, в якому відсутня людина, перетворилося на «алегорію людяності» й об’єднало в собі обидві течії своєї доби: романтизм і реалізм. Поза тим, що саме ліжко дуже реалістичне, ми вільні уявити собі, що ж саме відбувалося в ньому до того, як воно спорожніло.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Адже якщо замислитись, то в постелях відбувається багато важливих подій: у них люди займаються любов’ю, народжуються, сплять, читають, їдять, хворіють і помирають. Наші ліжка наповнені життям, а значить – гідні місця в історії мистецтва. Що й довели художники XX століття – скажімо, Роберт Раушенберг або Трейсі Емін, які перетворили ліжко на об’єкт мистецтва.

Та повернімося в XIX століття до Делакруа.

Кажуть, що якось французький письменник, актор і режисер Саша Гітрі намірявся купити «Неприбране ліжко» на аукціоні, але один із друзів йому відрадив. Усі попередні власники акварелі хотіли позбутися її якомога швидше.

Причина? Нібито Делакруа написав у складках простирадл обличчя Медузи. Тільки-но власник картини його помічав, він більше не міг бачити нічого іншого, його насолода перетворювалася на ману.

Ви вже роздивилися Медузу? Добре, що сьогодні ця акварель зберігається в Луврі й нашому спокою ніщо не загрожує.

Читайте також: Невичерпна журба. Дивовижна історія «Купання Вірсавії» Рембрандта