У «ґентському диві» поєднано всі ідеали, тут виражено всі відтінки щастя— від захвату людини, яка врятувала душу, до торжества Бога, який бачить здійснення свого задуму.

І зображено це з такою силою й переконливістю, що зникає межа між реальністю й  мистецтвом. Здається, ще крок — і ти сам опинишся в Раю.

У земному Раю Вівтар такий великий, що нагадує всуціль розписану церкву. Складень заввишки майже чотири метри й  завширшки приблизно п’ять має 12 панелей. Їх змонтовано так, що вони утворюють центральну нерухому частину з чотирьох картин і бічні крила, кожне так само з чотирьох стулок.

Коли вівтар закритий, у його верхньому ярусі можна побачити сцену Благовіщення. Унизу зображено замовників: канонік Йодукус Вейдт і його дружина Ізабелла стоять навколішки перед статуями Іоана Богослова та Іоана Хрестителя, на честь якого до XVI століття називався собор Святого Бавона. Тема закритого вівтаря — передчуття головної події земної історії, Народження Христа.

На найбільшій із центральних панелей зображено сцену поклоніння Христу-Агнцеві — звідси друга його назва: «Вівтар Агнця».

У нижньому ярусі складня «світ долішній» — земля, де до Агнця прямують праведники: лицарі, судді, священики, прочани, ченці, святі й пророки. Угорі «світ вишній» — небеса. Там перед Богом-Отцем, який сидить на троні, моляться за грішне людство Божа Мати та Іоан Хреститель, співають ангели й стоять прародителі Адам та Єва.

Земний Рай і Царство Небесне злито в один-єдиний простір, де всі славлять Творця. Розлуці людей із Богом, що настала після гріхопадіння, покладено край. Людина  пізнала Всевишнього й нарешті відновила образ Божий у своїй душі.

Як і всяке диво, вівтар оповито таємницею. Енциклопедії чесно зізнаються, що зміст його іконографічної програми зостається не з’ясованим остаточно. Книги мистецтвознавців, які намагаються її тлумачити, нагадують то пророкування Нострадамуса, то детективи Конан Дойля. 

Чому Бог-Отець нагадує не католицького, а православного Бога й узутий у чорні шкіряні черевики, які більше пасували б Сатані? Чому Єва тримає в руках екзотичний лимон, а не звичне яблуко? Чому в сцені Страшного суду зображено лише Рай і немає Пекла? Виникла навіть теорія, що Ґентський вівтар — це зашифроване послання тамплієрів про те, де заховано Святий Ґрааль, адже саме цю священну чашу написано в самісінькому центрі композиції.

То хто, врешті-решт, створив вівтар? Таємниця його автора й таємниці, зашифровані в «художньому тексті» поліптиха, — нероздільні. Напис на рамі, виявлений лише 1823 року, свідчить: «Художник Губерт Ван Ейк, кращого за якого немає, почав, а його брат Ян, другий у мистецтві, завершив велику справу на прохання Йодукуса Вейдта. 6 травня 1432 року».

Яким же був Губерт, якщо другий після нього в мистецтві — найбільший художник Північного Відродження Ян Ван Ейк? До того ж, хіба можливо, щоб природа наділила відразу двох братів таким талантом?

Читайте також: Відбиваючи світло. Як використання олійної фарби змінило історію мистецтва

Ян Ван Ейк був фактично батьком так званої «північної манери», що як пожежа поширилася цілою Європою разом із технікою олійного живопису. Відкрили її до нього, але, оскільки в Ґентському вівтарі цю техніку було доведено до найвищого рівня, саме Яна Ван Ейка вважали її винахідником. Якщо врахувати, що олією написано більшість картин у музеях світу, то можна вважати, що Ґентський вівтар — прабатько живопису, створеного людством за останні п’ятсот років. […]

Багато науковців не визнають навіть факту існування цього чоловіка, вважаючи його вигадкою громадян Ґента. Адже славнозвісний поліптих Ян Ван Ейк закінчив у своїй майстерні в сусідньому Брюґґе, де за роботою спостерігав сам герцог Філіпп Добрий. 

Засмучені цим власники «Вівтаря Агнця» нібито не могли цілком поступитися честю створення цього скарбу мешканцеві міста-конкурента, тож «вигадали» йому співавтора, брата-ґентця. У соборі Святого Бавона навіть показували місце поховання другого Ван Ейка. 

Поки що основні авторитети зійшлися на тому, що Губерт усе-таки був, але він тільки почав разом із братом поліптих — і помер, а закінчив роботу й надав їй цілісності Ян Ван Ейк. Швидше за все, це затишшя до нової сенсації.

Тепер для нас Ґентський вівтар — класика, майже канон. Але задумано його було як цілком революційну річ. Свого роду «Чорний квадрат» XV століття. Сучасники сприймали його як одкровення. 

Перша особливість — зміст. Це нове, більш гуманне й відкрите тлумачення основ християнства, новий образ сильної і єдиної за своїм балансом терпимості й суворості Церкви. (Церква того часу переживала глибоку кризу. Вона тільки починала відходити від Великої західної схизми та Авіньйонського полону пап, коли було два первосвященики, а від 1409 року — навіть три.) Один із головних «героїв» поліптиха — Біблія, яку офіційна Церква забороняла мирянам читати самостійно, без тлумачення священиків.

Друге нововведення — форма. У Ґентському вівтарі абстрактні символи виражаються за допомогою так званого «духовного реалізму». У середньовіччі «грішний світ» уважали негідним зображення, він був лише жалюгідною «тінню Божественного задуму».

У Ван Ейків, навпаки, Божественною і тому цінною постає кожна дрібничка. Не випадково вони використовували в роботі новинки оптики: лінзи, окуляри. Брати вперше зобразили красу реального світу й досягли такої майстерності, про яку художники-реалісти всіх часів і народів могли потім лише мріяти.

Читайте також: Хвилина з Музою. Дещо про засмагу Адама, зображеного на Ґентському вівтарі

250 персонажів «ґентського дива» написано з усіма їхніми шрамами й бородавками, золото сяє як справжнє, а за зображеннями квітів і дерев можна вивчати ботаніку. Цей містичний натуралізм проголошував новий світогляд: Бог скрізь, Бог у всьому. Грішний людський світ було прощено. Як сказав французький король Людовик Святий, «земне життя варте того, щоб його прожити».

Для свого часу Ґентський вівтар був дуже актуальний. У ньому художники та їхній замовник намагалися намацати «третій шлях» між «охоронним» католицизмом і «революційним» протестантизмом, що на ту пору почав зароджуватися у Європі. Це — заклик до загальної згоди, якої так ніколи й не було досягнуто. Але сам поліптих «привласнили» католики, оскільки протестанти потім зовсім заперечували роль ікони, образу, взявши за основу Біблію, текст. Тому «протопротестантський» за задумом вівтар у XVI столітті став символом католиків не лише Фландрії, але й усієї Північної Європи.

Продовження читайте в книзі «Замах на мистецтво: арт-детектив» Григорія Козлова видавництва Arthuss.

Думаєте, мистецтво святе? Аж ніяк — у ньому, як і в житті, є кров, піт, сльози та скандали. Однак історія мистецтва воліє про це мовчати, зазвичай фокусуючись на законах естетики. Ця книга — чудова спроба пролити світло на таємниці мистецтва, де діє безліч інших чинників — від політичних до фінансових.

Чому «Мона Ліза» стала суперзіркою? Кому було вигідно зробити з Ван Ґоґа геніального безумця? Як крадуть твори і як їх підроблюють?

Про все це й про багато іншого ви дізнаєтесь із одинадцяти «справ» цього направду фундаментального і водночас захопливого арт-детективу.