28.09 Перед очі. Про декольте красуні Агнеси Сорель, що «породжує розпусні думки»
Від полотна «Мадонна з немовлям в оточенні ангелів» Жана Фуке віє еротизмом. Можливо, тому, що Діва Марія, одягнена за останньою модою XV століття, списана з Агнеси Сорель, коханки Карла VII (це йому допомогла зійти на трон Жанна д’Aрк).
Агнеса стала першою визнаною фавориткою в історії Франції і була відома тим, що запровадила при дворі моду на глибокі декольте й оголені плечі. Ось що пише про неї Елеонор Херман у книзі «Королівське мистецтво отруєння» (про саме отруєння дещо пізніше):
Агнеса просувала за межі країни не тільки концепцію Франції як культурної держави, але також її стиль і предмети розкоші. Декольте Агнеси були зухвало глибокими, а ароматні шлейфи її нарядів доходили до семи з половиною метрів довжини. Її одяг був оторочений хутром, зазвичай горностаєм, а атури — високі загострені головні убори — досягали 60 сантиметрів. Агнеса виблискувала діамантами й смарагдами».
Однак значимість поглядів та ідей Агнеси для Франції її оточення не оцінило. Один із сучасників Агнеси говорив про неї таке: «Вона демонструвала у своїх вбраннях усе, що могло призвести до непристойних і розпусних думок. Вона завжди цього хотіла і ні перед чим не зупинялася, оголюючи плечі й наполовину відкриваючи груди».
Вплив Агнеси на Карла (в тому числі й у політичних питаннях) був таким великим, що серед її ворогів значився й Людовик XI, королівський спадкоємець, який вважав, що «вона — причина всіх його бід».
Раптова смерть 28-річної красуні після народження четвертої дочки від короля викликала підозри при дворі. Може, її отруїли за велінням Людовика XI? Докази отруєння (в яке й зараз вірять не всі) з’явилися лише за п’ять із половиною століть. Мішель Бенуа у своїй книжці «Загадкові смерті в історії» пояснює:
У червні 2004 року, скориставшись переносом еффігії Агнеси Сорель, історики попросили фахівців проаналізувати рештки з поховальної урни всередині крипти. Який же вердикт? Агнеса Сорель стала жертвою гострого отруєння ртуттю, від якого вона померла менш ніж за сімдесят дві години! Звичайно, у ті часи породіллі часто вживали ртуть. Втім знайдена у рештках доза виявилася такою, що в медичну помилку було важко повірити. Вона приблизно в десять або й у сто тисяч разів перевищувала терапевтичну».
Після смерті коханої король поринув у меланхолію і нерідко знаходив утіху в п’яних оргіях. Адже, незважаючи на декольте, що «породжує розпусні думки» (читати з іронією!) Агнеса була для Карла янголом-охоронцем: колись саме вона витягла його величність із депресії, а згодом оточила тямущими придворними і допомагала порадами.
Кінець життя Карла VII був і поготів жалюгідним. Елеонор Херман пише: «Як наслідок інфекція щелепи, можливо, від гнилого зуба, викликала абсцес у роті. Флюс розрісся до таких розмірів, що король більше не міг ні їсти, ні пити. Карл VII помер від голоду в 1461 році».
