Доля імпресіонізма залежала від… олійних фарб в тюбиках. Чому саме? Пояснює Майкл Берд в книзі «100 ідей, що змінили мистецтво» (Видавництво Arthuss).
Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
Доля імпресіонізма залежала від… олійних фарб в тюбиках. Чому саме? Пояснює Майкл Берд в книзі «100 ідей, що змінили мистецтво» (Видавництво Arthuss).
1841 року американський портретист Джон Ґофф Ренд винайшов спосіб пакування олійних фарб у гнучкі цинкові тюбики, де вони зберігалися у вже змішаному, готовому вигляді, і звідки їх можна було вичавлювати безпосередньо на палітру. Фарба в тюбиках дозволила художникам мати при собі велику кількість кольорів для малювання на пленері чи там, де хотілося працювати.
Ще до винаходу Ренда виготовлення олійних фарб зазнало суттєвих змін від часу їхнього поширення у Північній Європі XV століття. Здебільшого художники вже не робили фарби самостійно, подрібнюючи пігменти, а просто купували їх у постачальників. Розвиток хімії також суттєво вплинув на розмаїття доступних кольорів. Так, використання відкритого 1817 року кадмію дозволило отримати сполуки, що надавали яскравих відтінків жовтому та червоному.
Деякі митці, як Альбрехт Дюрер, працювали на відкритому просторі ще до середини XIX століття, створюючи серії реальних, а не уявних пейзажів. Для романтичних пейзажистів акварель була ідеальним засобом малювання надворі, на пленері.
Прагнення малювати безпосередньо з натури, не використовуючи для олійних картин у майстерні акварельні ескізи, було зумовлене інтересом до тем пейзажного живопису та зосередженості реалістів на обов’язку митця являти справжній вигляд речей.
Користуватися олійними фарбами на виїзді завжди було значно складніше, ніж акварельними, але поява фарби в тюбиках зробила їхнє застосування більш доступним.
Ідею запакованої в тюбики фарби швидко підхопили комерсанти, котрі розробили цілий комплекс портативних засобів, готових до використання, це, зокрема, натягнуті та заґрунтовані полотна, мольберти-складні, які можна було встановити перед зображуваним, ніби штатив фотокамери.
Художники могли працювати на пленері безпосередньо з полотнами, які (на відміну від акварельних ескізів) призначалися для публічних виставок і продажу.
Техніка імпресіоністів, котрі фокусувалися на плинних світлових ефектах відкритого простору в мінливій погоді північної Франції, залежала саме від фарби в тюбиках.
Як і селяни, що працюють у полі на картинах Жана-Франсуа Мілле та Жюля Бастьєна-Лепажа, художники, які малюють на пленері, та їхні портативні комплекти стали самостійним об’єктом пейзажного живопису.
Фарба в тюбиках виходить в’язкою, тому для неї використовували жорсткі пензлі з кінського волосу, які залишали чіткі, добре виділені мазки на полотнах. Імпресіоністська техніка базувалася на дрібних рисках насиченого кольору.
Читайте також: Перший серед перших. Каміль Піссарро й витоки імпресіонізму
Коли фарбу таким чином наносили швидко і спонтанно, а не накладали послідовно напівпрозорі шари, видимі мазки зоставалися на полотні, ніби сліди минущої миті, а ще як запис емоційного відгуку митця — це були дві риси, які потужно зрезонували в XX столітті.
Попри те, що акрилові фарби поєднували плинність акварелей із кольоровою насиченістю олійних, що зробило їх улюбленим матеріалом повоєнного абстрактного живопису, художники не полишали експериментів з олійними фарбами в тюбиках.
Більше цікавих фактів ви знайдете в книзі Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.
За тисячі років мистецтво набуло незліченних форм і втілень. Але час від часу нові відкриття чи віяння змінюють вигляд того, що ми звикли називати мистецтвом, або ж сам спосіб, у який ми його сприймаємо.
Майкл Берд систематизує поворотні моменти історії мистецтва: від малюнків у печерах до стріт-арту. У своїй книзі дослідник демонструє, як нові засоби і технології радикально змінюють способи, якими створюється мистецтво.
Автор інтегрує історію мистецтва до ширшого контексту розвитку ідей, філософії, винаходів, світогляду, а також демонструє, як ідеї попередніх епох переосмислюються сучасними митцями.
На головній світлині: Троянди (фрагмент), 1890, Вінсент ван Гог, National Gallery of Art, Вашингтон
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації