10.06 Чекаючи на музу. Як творчій людині навчитися підживлювати саму себе?
Всвоїй книзі «Шлях митця» (Видавництво Старого Лева) Джулія Кемерон пише: «Тривала творча діяльність вимагає від митця більшого, аніж дисципліни, — вона радше вимагає ентузіазму». Що робити, коли ентузіазм зник, а запаси нашої творчої криниці виснажені?
Практичні поради авторки допоможуть навчитися поповнювати власні творчі ресурси. Ці поради, до речі, стануть в пригоді кожному, адже ми всі творчі створіння.
Мистецтво — це система образів. Щоб творити, ми черпаємо з внутрішньої криниці. Оця криниця, цей ідеальний мистецький резервуар, схожа на ставок, де повно форелі. У ній безліч великих рибин і дрібних рибок, вгодованої і трохи худої риби — усілякої, придатної для творчого використання.
Як митці ми повинні постійно стежити за здоровим функціонуванням цієї творчої екосистеми. Якщо ми не приділятимемо їй достатньо уваги, наша криниця може пересохнути, а вода в ній стане застояна і затхла.
Будь-яка тривала творча робота суттєво виснажує запаси нашої криниці. Надмірне вичерпування води з неї, як і вилов надто великої кількості риби з водойми, призведе до істотного зменшення наших ресурсів.
Ми намагатимемося витворити потрібні образи, але безрезультатно. Наша робота гальмуватиметься, а ми не розумітимемо, чому, бо ж «усе йшло так добре». Річ у тому, що робота може зупинитися власне тому, що все йшло чудово.
Нам, митцям, важливо навчитися підживлювати самих себе. Потрібно бути достатньо пильними, щоб свідомо постійно поповнювати власні творчі ресурси, коли ми активно їх використовуємо.
Так би мовити, наш ставок з фореллю поповнювати мальками. Я називаю цей процес наповненням криниці.Він передбачає активний пошук образів для наповнення нашого творчого резервуара.
.jpg)
Мистецтво народжується завдяки увазі. Деталі — його акушери.
Нам може здаватися, що біль породжує мистецтво, але, можливо, так стається тому, що завдяки болю ми зосереджуємо свою увагу на деталях (наприклад, на до болю прекрасному вигині шиї коханої, яку втратили).
Може видаватися, що мистецтво передбачає широкі мазки, великі задуми і грандіозні плани. Проте саме увага до деталей залишається з нами; неповторний образ — це те, що не покидає нас і стає поштовхом для творення мистецтва. Навіть у розпалі нестерпного болю цей неповторний образ дарує радість. Митець, який стверджує, що це неправда, обманює.
Щоб навчитися розмовляти мовою мистецтва, ми повинні навчитися жити у середовищі цієї мови.
Мова мистецтва — це образи і символи. Це розмова без слів, навіть коли те мистецтво, яким ми займаємося, передбачає її вербалізацію. Мова митця — це чуттєва мова пережитих відчуттів. Поринаючи у творчість, ми занурюємося у криницю наших почувань і черпаємо звідти образи.
Саме тому нам потрібно навчитися поповнювати цю криницю образами. Але як це зробити? Саме за допомогою нових образів.
Мистецтво — це ділянки роботи образного мислення. Саме воно послуговується образами, воно є оселею і пристановищем наших найкращих творчих імпульсів. Образне мислення неможливо ефективно пустити в дію — чи стимулювати — лише словами. Воно залежить від органів чуття: зору і слуху, запаху, смаку і доторку. Всі вони — частинки магії, а магія лежить в основі мистецтва.
Наповнюючи криницю, думайте про магію, думайте про задоволення і радість. Не ставтеся до цього як до обов’язку. Не робіть те, що вам варто було б робити: відмовтеся від виконання таких собі «духовних присідань», наприклад, читання нудного, але рекомендованого важливого тексту. Робіть те, що вас інтригує, вивчайте те, що цікавить саме вас. Найважливішим складником цього процесу є загадка, а не майстерність.
Саме загадка затягує нас, веде за собою, заманює. (Відчуття обов’язку — навпаки — робить нас одерев’янілими, байдужими і нечулими). Наповнюючи криницю, прислухайтеся до внутрішнього відчуття загадковості, а не до почуття обов’язку, нібито вам необхідно дізнатися про щось більше.
Загадка може бути дуже простою: що я побачу, якщо поїду дорогою, якою майже ніколи не їжджу? Зміна маршруту розчиняє нас у теперішньому. Ми знову зосереджуємося на видимому, візуальному світі. Прозріння призводить до розуміння.
Загадка може бути навіть ще простішою: що я відчую, коли запалю ці ароматичні палички? Запах — дорога до яскравих асоціацій і зцілення, але ним часто нехтують. Запах Різдва у будь-який день року, аромат свіжоспеченого хліба чи домашнього супу можуть підживити вашого голодного внутрішнього митця.
Деякі звуки заколисують нас. Інші — бадьорять. Десять хвилин хорошої музики можуть бути надзвичайно ефективною медитацією. П’ять хвилин танцювання босоніж під барабанну музику може збадьорити і підживити нашого внутрішнього митця.
Зовсім необов’язково наповнювати криницю постійно чимось новим. Навіть звичне куховарство може стати в нагоді. Коли ми чистимо і нарізаємо овочі, ми робимо те саме і зі своїми думками.
Пам’ятайте, мистецтво — результат діяльності образного мислення, яке стимулюється за допомогою ритму і рими, а не за допомогою аргументів. Почистити морквину, зняти шкірку з яблука — це підживлює не лише наш організм, а й нашу уяву.
Будь-яка рутинна монотонна дія також допомагає поповнити криницю. Письменникам часто доводилося чути безліч сумних розповідей про сестер Бронте і бідну Джейн Остін, які були змушені приховувати своє письмо, криючись за шиттям. Невеличкий експеримент із шиттям може виявити новий аспект такого способу проведення часу.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Шиття, за визначенням — заняття рутинне і монотонне, водночас і заспокоює, і підохочує вашого внутрішнього митця. Стібок за стібком — так можна вигаптувати цілий сюжет. Для творчих людей шиття часто буває надзвичайно плідним заняттям.
Чому у мене з’являються найкращі ідеї саме тоді, коли я приймаю душ?» — одного разу роздратовано запитав Ейнштейн. Дослідження мозку показують, що за приймання душу відповідає образне мислення.
Приймання душу, плавання, тертя мочалкою, гоління, керування автомобілем — і безліч інших дій —все це рутинні монотонні заняття, які можуть змінити наше мислення з логічного на образне. Рішення складної творчої проблеми може виникнути з пінки в умивальнику, коли ви миєте посуд, чи з’явитися на трасі у ту мить, коли ви виконуєте складний маневр.
Дослідіть, що з цього найбільше підходить саме для вас, і використовуйте це собі на користь. Багато творчих людей переконалися, що дуже зручно тримати під рукою записник чи диктофон, коли вони керували автомобілем.
Стівен Спілберг стверджує, що найкращі його ідеї спадали йому на гадку, коли він їхав за кермом. І це невипадково.
Маневруючи у потоці машин, він занурювався у потік образів, які постійно наближалися і змінювалися. Образи оживляють творче мислення. Вони наповнюють криницю.
Читайте також: 50 нюансів ню: Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля
Для цього наповнення дуже важлива зосередженість. Ми повинні використовувати свій життєвий досвід, а не ігнорувати його. Дехто змушує себе читати, щоб не звертати уваги на зовнішній світ.
У переповненому людьми (і цікавими деталями) вагоні ми зосереджуємося винятково на читанні газети, не звертаючи жодної уваги на образи і звуки довкола нас, а саме ними ми і могли б поповнити свою криницю.
Для повного відновлення потрібно визнати, що ви зайшли у глухий кут у своїй творчості, і вибратися з нього. Найбільш перевірений спосіб це зробити — наповнити криницю.
Мистецтво — гра уяви на полі часу. Дозвольте собі взяти участь у грі. […]
Більше ідей ви знайдете в книзі Джулії Кемерон «Шлях митця» «Видавництва Старого Лева».
Якщо ви перебуваєте у творчій кризі, не бачите, куди рухатися далі та як реалізувати свій творчий потенціал, ця книжка допоможе подолати внутрішні та зовнішні перешкоди та відкрити у собі митця.
«Шлях митця» Джулії Кемерон — це практичний курс, розрахований на 12 тижнів щоденних занять, що допоможе митцю-початківцю, а ним може стати кожен, розгледіти і розбудити в собі нові, несподівані таланти, приспані скептицизмом, насмішками, некомпетентною критикою та різними комплексами.
На головній світлині: Народження Венери (фрагмент), 1483-1485, Сандро Боттічеллі, Галерея Уффіці, Флоренція
