Художник багато подорожував, бачив картини сучасників-імпресіоністів і постімпресіоністів, втім залишався вірним своєму монохромному мовчазному світу.

Читайте також: Нічна пора. Про звуки музики у мальовничих «Ноктюрнах» Джеймса Вістлера

Єдиним живописцем, про роботи якого Хаммерсхьой озивався із захопленням, був Джеймс Вістлер. Ще молодим (варто зазначити, що він почав писати картини у восьмирічному віці) Вільгельм створив портрет своєї матері, практично «списавши» його з портрета матері Вістлера.

Хаммерсхьой навіть вирушив до Лондона, щоб познайомитися зі своїм кумиром, але того, як розповідає Майкл Пейлін у своєму фільмі «Загадка Хаммерсхьоя», не застав удома. А вдруге прийти Вільгельм не ризикнув.

Взаємини з матір’ю, яка з дитинства всіляко підтримувала сина у виборі професії, була його «менеджером» і все життя збирала газетні вирізки зі статтями про нього, не дають спокою тим, хто шукає пояснень із точки зору психоаналізу. У 1916-му Хаммерсхьой помер від раку горла, лише на рік переживши свою матір. Чи не існує в цьому прихованого змісту?

І хто та жінка в чорному, написана зі спини, котра з’являється на багатьох полотнах художника? «Траурний» колір вбрання (варто пам’ятати, що Данія — протестантська країна) й старанно зібране в пучок волосся… Знайомтеся, це Іда Ільстен, дружина художника й сестра його близького друга. Іда була головною моделлю чоловіка протягом усього їхнього спільного життя.

Чи не дивно зображувати свою дружину зі спини, скажете ви. Однак у Данії за часів Хаммерсхьоя інтер’єри з написаними зі спини їхніми мешканцями зовсім не рідкість. Більше за те, якщо поставити поруч роботи інших художників доби, то стане помітно, що Хаммерсхьой не винайшов нових сюжетів. Сучасникам художника його полотна, можливо, не здавалися такими оригінальними, як нам сьогодні.

Причина полягає в тому, що в картинах Хаммерсхьоя немає сюжету, на них не відбувається жодної дії. Скажімо, дивлячись на його героїнь, написаних зі спини, незрозуміло, чим саме вони займаються.

Читайте також: Майстерня символів. Як розв’язувати загадки Фернана Кнопфа

Художника нерідко порівнюють із Вермеєром. І все ж, нагадує нам мистецтвознавець Жан-Лу Шампьон, у великого голландця героїні виконують якусь просту й тривіальну дію. До того ж у предметах на картинах містяться натяки, які повідомляли сучасникам Вермеєра те, про що мовчали його героїні.

Деякі мистецтвознавці зараховують Хаммерсхьоя до групи символістів. Проте Жан-Лу Шампьон наполягає: на відміну від робіт бельгійських символістів, полотна данського художника не несуть прихованих змістів.

Якимось чином Хаммерсхьою вдалося створити ефект присутності за допомоги відсутності. Хтось уважає його картини тривожними, і навіть задушливими. У пошуках психологічного підтексту їх намагаються порівняти з роботами Едуара Вюйара, який довго жив зі своєю матір’ю і сестрою. Героїні французького художника зливаються із квітковим фоном шпалер так само, як у Хаммерсхьоя практично перетворюються в неживі предмети.

Читайте також: Будьте як вдома. За що художники групи «Набі» полюбили декор інтер’єрів?

Однак навіть предметам немає місця на полотнах данця. Кількість меблів і декору в написаних Хаммерсхьоєм кімнатах максимально обмежена. Не дивуйтесь: у квартирі художника їх було стільки ж, скільки й в інших подібних оселях того часу. Відомо, що він рухав і прибирав меблі, щоб домогтися… Чого ж? Послухаємо самого Хаммерсхьоя.

Полотна художника вражають своєю геометрією. Його інтер’єри іноді порівнюють із церковними інтер’єрами Пітера Янса Санредама, але на відміну від голландського майстра XVII століття інтер’єри Хаммерсхьоя не стають «духовними пейзажами», виразом божественного через світло й об’єм.

Звільняючись від героїв, художник пише порожні кімнати, залиті сонячним світлом. Час від часу з цього простору зникають навіть дивани та стільці. Залишаються анфілади кімнат із дверними отворами і великі вікна.

Одна з найдивовижніших робіт Хаммерсхьоя — «Сонячний промінь». Дивлячись на цю картину, розумієш, чому мистецтвознавці вважають, що художник стояв за крок від абстракціонізму. Пізніше полотно назвали «Порошинки, що танцюють у сонячному проміні». Усе вірно — з лаконічної геометрії Хаммерсхьоя ллється чиста поезія буття.

Читайте також: До Вермеєра: Сабіна фон Спранг про прабатьків жанрового живопису