Хоча Моне сподівався, що в Парижі йому присвятять цілий музей, по смерті живописця полотна з лататтям, розмістили в Оранжері, на той момент всього лише виставковому просторі.

Публіка й критики, до слова, влаштували роботам імпресіоніста доволі холодний прийом. Найзлостивіші називали їх «мазаниною», а ті, що добріші, виправдовували розмиті фарби погіршенням зору художника.

Гліциніям же й узагалі не знайшлося місця в залах. Разом з іншими неоціненими тоді картинами вони залишилися у майстерні Моне. Під час Другої світової війни в ательє художника повернулися й «Німфеї».

Читайте також: Іриси Живерні. Ода квітам у саду Клода Моне

Бомбардування пошкодили кинуті напризволяще полотна. Коли у 1952 році художник Елсуорт Келлі опинився у студії Моне, то побачив, як пише «Нью-Йорк Таймс», «картини, що й досі стоять на підрамниках або притуленими до стіни, розбите скло й птахів, що літали у приміщенні».

У нью-йоркському МоМА, куди картини з лататтям потрапили 1955 року, полотно з нимфеями представлене не інакше як «з’єднувальна ланка між натуралізмом імпресіонізму й сучасною школою абстракції».

У 1956 році арт-критик Луї Фінкельштейн і поготів створює нове поняття — «абстрактний імпресіонізм». Чи варто говорити, що після покупки латаття МоМА, їх захотіли отримати й інші музеї світу?

І все ж, попри новий інтерес до шпалер, увага дісталася насамперед німфеям, а полотна з гліциніями (їх збереглося всього вісім) до наших днів залишалися в тіні їхньої слави.

Можливо, так тривало б і далі, коли б минулого року в Муніципальному музеї Гааги не зробили відкриття, що змінило стан справ.

Хранителька музею Рут Хопп, готуючи полотна з гліциніями до відправки на виставку в інший музей, виявила уламки скла, які пошкодили картину при бомбардуванні, і мазки, під якими немов намагалися щось приховати.

Рут вирішила придивитися до роботи уважніше. Яким же було її здивування, коли під гліциніями вона виявила… німфеї!

Навіщо Моне, який наприкінці життя вже не потребував повторного використання полотен, знадобилося це робити? Можливо, припускають в музеї, він хотів написати щось нове, але ще точно не знав, що саме. Таким чином гліцинії, які зберігаються в Гаазькому муніципальному музеї, — перші у циклі цих робіт, тоді як латаття під ними — ймовірно, останні в своєму циклі.

Це відкриття змушує мистецтвознавців переглянути власні погляди на місце полотен із гліциніями Клода Моне в історії мистецтва.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Завершуючи статтю, мені все ж таки хотілося б повернутися до джерела натхнення майстра. В саду Моне у Живерні вдалося врятувати одну з гліциній, висаджених ним біля знаменитого японського містка. У період їх цвітіння із квітня по червень перед відвідувачами відкривається прекрасне видовище: каскади білих і бузкових гліциній спускаються до води, а місток перетворюється в тунель, наповнений дивним ароматом.

І нехай у наших оселях немає оригіналів Моне, але десь поблизу з травня до кінця червня завжди знайдеться квітуча гліцинія, а значить — і натхнення, і краса, і благодать.

Читайте також: Слідами Клода Моне. Вілла «Роксолана» та дивовижні сади на стрімчаку в Етрета