Обидва художники були портретистами, обидва отримували королівські замовлення, обидва обожнювали Антоніса ван Дейка, обидва брали участь у створенні Королівської академії мистецтв у 1768 році. І попри те, що у 1760–1770-х роках їхнє суперництво перетворилося на «публічну виставу», художники були високої думки один про одного.

«Якщо коли-небудь наша нація породила б генія, здатного подарувати нам почесне ім’я англійської школи (живопису. – Прим. ред.), то ім’я Гейнсборо залишилося б у століттях, в історії мистецтва, воно стояло б одним із перших серед істинно англійських художників», – захоплювався Гейнсборо Рейнольдс. «Чорт забирай, яким різним може бути його стиль!» – захоплювався Рейнольдсом Гейнсборо.

Було б претензійно намагатися розповісти про цих двох великих художників в одній статті, але чому б не поміркувати про те, що саме відрізняло портрети кожного з них. І коли б вам потрібно було стати на чийсь бік у суперництві митців, то кого з них ви запросили б написати свій портрет?

Придивімося уважніше до полотен Рейнольдса. Президент Королівської академії мистецтв, удостоєний титулу сера, Рейнольдс мав широку клієнтуру серед аристократів і буржуазної еліти.

Художник здійснив подорож до Італії, був шанувальником історичного жанру і захоплювався класичними живописцями, «роботи яких витримали випробування століттями». Не дивно, що пози й композиції його портретів перегукуються з полотнами старих майстрів.

Гейнсборо походив зі скромної родини і не любив багатих клієнтів, вважаючи за краще писати портрети тих, із ким був знайомий, і тих, хто був йому цікавий. Художник-пейзажист, він доручав природі аж ніяк не декоративну роль.

Пейзажі на портретах пензля Гейнсборо не мають реалістичного вигляду: він «доручає» їм висловлювати емоції та почуття персонажів. Іноді аж надто відверто для своєї доби, в котрій парадний портрет, як і раніше, покликаний був підкреслювати статус власника.

В той же час Рейнольдс блискуче вправлявся з поставленим завданням. Прагнучи піднести жанр портрету до історичного, він надавав героям своїх картин класичні пози і вписував своїх персонажів у класичні композиції. В деяких його роботах навіть можна побачити прямі відсилання до картин старих майстрів.

Читайте також: Мода Просвітництва. Чому зникли яскраві відтінки в убраннях аристократів XVIII століття?

Полотна Гейнсборо, навпаки, швидше відображають його особисте враження від людини. «Це сучасні роботи. Якщо визначенням сучасної роботи вважати суб’єктивні емоції художника, а не його прагнення представити якісь одвічні факти, – пише про Гейнсборо Джонатан Джонс. – Він так само сучасний нам, як сучасний нам Гойя. Обидва із самого початку були художниками-індивідуалістами. В їхніх картинах, навіть у замовних портретах, де вони обидва досягли успіху, в кожному мазку відбивається їхнє особисте бачення, мовчазний огляд світу розумом, якому не потрібно висловлювати свої ідеї словами».

Ще на початку творчого шляху Гейнсборо дізнається від Юбера-Франсуа Гравлена, свого французького вчителя живопису, про художника доби рококо Антуана Ватто, родоначальника жанру «галантного свята». На тлі міфічних пейзажів Ватто зображував пишні гуляння, організовані аристократами.

«Гейнсборо побачив потенційний радикалізм під розважальною поверхнею, він розгледів, що світ Ватто сповнений іронії та несподіваного втручання реальності. Сексуальність, класовість і бідність часто присутні у “фантазіях” Ватто так само, як і у “фантазіях” Гейнсборо», – пише Джонатан Джонс.

Придивімося ще раз до полотен Рейнольдса. Чи дійсно вони залишилися заручниками своєї доби й нудні з погляду сучасного глядача? Відповідь криється у барвах його полотен. Попри те, що Рейнольдс прагнув створювати портрети, подібні до «робіт, які витримали випробування століттями» (це, до речі, пояснює розмаїтість стилів у його картинах), живописець проводив експерименти з фарбами.

Він писав олією, але часто додавав до неї мастику, смолу, а іноді й віск, а щоби надати фарбам напівпрозорості, підмішував до них лак. З цієї причини з часом фарби на картинах художника потріскалися і вицвіли. Однак саме цей факт демонструє нам, що Рейнольдс, людина доби експериментів, прагнув відшукати новаторські рішення для англійської школи живопису.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Можливо, що саме тому Рейнольдс, як ніхто інший, розумів художні поривання Гейнсборо.

Ви здивуєтеся, але в деяких полотнах Гейнсборо («Містер і місіс Ендрюс») і Рейнольдса («Міс Неллі О’Брайен»), що стояли біля витоків золотого століття англійського живопису, проглядає щось імпресіоністське…

Отже, після всього сказаного, який був би ваш вибір? Рейнольдс чи Гейнсборо? Кому б ви замовили написати свій портрет?

Читайте також: Галантна доба. Чим вас зачарує «Свято у Сен-Клу» Жана-Оноре Фраґонара