У прекрасній серії документальних фільмів про живопис «Палітри» про цю картину вичерпно розповів Ален Жобер. Заручимося його підтримкою і дізнаймося про всі секрети створення полотна.

«Боннар відкрив для себе світ Лазурного берега у 1909 році, – розповідає Ален Жобер. – Для нього це було одкровенням, подібним до “Тисячі й одної ночі”. З тої пори художник повертався сюди практично щороку. У Сен-Тропе він приїжджав до Сіньяка і ходив з ним до моря. Поблизу Антіба – гостював у Ренуара в Кань-сюр-Мер. Грасс, Канни і нарешті Ле-Канне з видом на Канську бухту, де 59-річний Боннар купив у 1926 році скромний будиночок».

Боннар почав писати «Ательє з видом на мімозу» в 1939 році у Ле-Канне, а завершив у 1946-му в Фонтенбло. Будинок, сад і вид на бухту надихнули його на створення 283 полотен! Уваги живописця здобули практично всі кімнати, включно з ванною. Але його особлива любов – вікна.

Після відвідин Лувру Боннар говорив, що «найкрасивіше в музеї – вікна». Вікно у рамі нагадує картину, а картина, своєю чергою, – вікно, з якого ми дивимося на світ. Розміщене у центрі «Ательє з мімозою» вікно – хіба не картина в картині?

Художник грає з нашим сприйняттям кольорів і форм, маючи у своєму розпорядженні на полотні все, що потрапляє в поле нашого зору: і те, що ми бачимо відразу, і те, що помічаємо згодом, і те, що нам важко помітити.

Спробуйте самі! Спершу наш погляд, пробираючись крізь розсипи форм і кольорів, заглиблюється в центр картини, згодом ми зауважуємо геометрію архітектури, після цього зосереджуємося на вивченні деталей. Зовні ми бачимо будинки, дахи, квіти, дерева, гори, у кімнаті – столик на передньому плані й перила. А потім роздивляємося фіранку зліва, столик на задньому плані, чорнильницю й аркуш паперу.

На своєму полотні Боннар збирає разом крихітне й величезне, близьке й далеке, те, що зовні, й те, що всередині, гаряче й холодне, штучне й натуральне світло, особисте й універсальне. І саме прозоре вікно з’єднує ці два світи.

Вибір виду мазка Боннар пов’язував із текстурою предмета, який зображував. Гладенькі мазки використовував для балюстради з дерева, щільні хвилеподібні – для складок фіранки, плетені – для столика з бамбука, видовжені – для рами вікна. Як написати мімозу? Художник віддав перевагу зернистим, розмитим, коротким мазкам.

Читайте також: Танець і Музика. Матісс і Щукін. Про головне розповідає Альберт Костеневич

Для об’єднання цих кольорових плям художник використовував контрасти. Лимонно-жовтий колір мімози домінує на полотні, але живописець збалансував його пурпуровою стіною ліворуч. Зелену огорожу за вікном – червоними елементами в інтер’єрі, які з’являються то тут, то там.

В «Ательє з мімозою» Боннар з’єднав два світи і два світла. Зовнішній – холодне, внутрішній – тепле.

Знаючи про те, що периферійний зір визначає лише сильні контрасти відтінків, Боннар, ніби граючись із нами у схованки, нерідко писав ці зони тон у тон. В «Ательє з мімозою» наш погляд, що розглядає деталі, останнім знаходить жіноче обличчя зліва внизу. Мистецтвознавці вважають, що це обличчя Марти, дружини й моделі художника, – вона зображена на 384 його полотнах.

Тендітна, мініатюрна Марта, з якою П’єр прожив 49 років, померла 26 січня 1942 року. У цю пору року на Лазурному березі починає цвісти мімоза. Обличчя Марти, відсутнє на попередніх ескізах, написане олівцем і ледь вкрите фарбою. Художник помістив його на краєчку свого полотна, немов спогад, що зникає.

Жовте світло мімози, яке символізує початок весни й оновлення, заливає ательє, всі предмети у ньому й обличчя Марти. Можливо, Боннар, який пішов із життя рівно за рік після дружини, говорить із нами про новий початок, про воскресіння буквальне або метафоричне?

Усе сталося саме так, як хотів художник. Ви згодні?

Читайте також: Пригоди «Синього вершника». Про дружбу та творчість Франца Марка й Августа Маке