13.03 Перший серед перших. Каміль Піссарро й витоки імпресіонізму
Ми звикли вважати Клода Моне батьком імпресіонізму, але при цьому часом забуваємо про ще одного «батька». Хто ж він? Ось яку відповідь дає нам Поль Сезанн:
«Ми навчилися всього у [Каміля] Піссарро. Йому пощастило народитися на Антильських островах, де він опанував малювання без вчителів. Так він мені казав. Ще у 1865 році він перестав використовувати чорний, сірий, сієну й охру. Це факт. Він сказав мені, що пише картини, використовуючи виключно основні кольори та їхні безпосередні похідні. Саме він був першим імпресіоністом».
Оцінити внесок Каміля Піссарро в історію мистецтва довший час не могли через брак інформації про його полотна дофранцузького періоду й картини, втрачені під час франко-прусської війни 1870 року, а також про методи його роботи. На щастя, завдяки виявленим раннім полотнам, особистому листуванню й зусиллям спадкоємців живописця та сім’ї його маршана Поля Дюран-Рюеля в істориків з’явилися необхідні складові для того, щоб збагнути, наскільки важливою була участь Піссарро в появі та розвиткові імпресіонізму.
Дитинство та юні роки Каміля Піссарро теж допоможуть нам краще зрозуміти особистість художника, творчість і підтримка якого вплинули на долі таких різних майстрів, як Поль Сезанн, Поль Гоген і Жорж Сера.
Піссарро, котрий народився у 1830-му, був на десять років старшим за більшість імпресіоністів. Його батьки належали до єврейської громади острову Святого Томи, але були в певному сенсі відкинуті нею через те, що Фредерік Піссарро, батько художника, побрався з Ракель Помьє, власною тіткою (дружиною свого померлого дядька). Їхній шлюб місцева синагога так і не визнала. З цієї причини Каміля позбавили можливості ходити до єврейської школи.
Хлопчика віддали до навчального закладу, що належав моравським братам – релігійній громаді, відомій своїм неприйняттям догм та ієрархій. Цю школу відвідували й діти колишніх рабів острова. Мистецтвознавці вважають, що саме там юний Каміль перейнявся ідеями гуманізму, а також атеїзму, який пізніше привів його до анархізму.
У школі Піссарро навчився цінувати роботу в команді. Згодом він буде застосовувати командне бачення як у відносинах з художниками, так і у власній творчості: ділитися своїми знаннями з іншими живописцями і, спостерігаючи за їхніми пошуками, використовувати найбільш вдалі з його точки зору знахідки, таким чином постійно збагачуючи свою техніку.
Пращури Піссарро були вигнані з Європи, його родичів розкидало по різних країнах. Каміль володів французькою, англійською та іспанською. Залишаючись підданим Данії до кінця життя, він не вмів говорити датською, мовою країни, якій на той час належали Антильські острови. Всі ці обставини призвели до того, що Піссарро не сприймав будь-які націоналістичні ідеї.
Коли 1842 року батьки відправили 12-річного Каміля вчитися до Парижа, хлопчик уже був не по роках самостійним. На його талант художника звернув увагу Вільфред Саварі й показав вправні малюнки юнака своєму братові, художнику Огюсту Саварі. І схоже, що саме брати Саварі познайомили Каміля з творчістю П’єра-Анрі де Валансьєна. На картинах, написаних Піссарро після повернення на острів Святого Томи, відчувається схожість композицій, фарб, світла.
Уже тоді Піссарро помічав: «Добре писати один і той самий вид у різні пори доби, щоби спостерігати за тим, як за різного освітлення змінюються об’єкти. Ці зміни настільки очевидні й вражаючі, що один і той самий об’єкт важко впізнати». Подібні серії (згадаймо «Руанський собор» або «Копиці сіна» Моне) пізніше стануть знаковими для імпресіоністів. Каміль почав замислюватися про те, що особисте бачення художника може бути цікавішим, ніж передача на полотні якоїсь усередненої реальності.
У Парижі Піссарро відвідував Лувр і щорічні Салони й сформував власну думку щодо різних живописців. Коли юнак повернувся додому в 1847 році, він був сповнений рішучості стати художником. За рік по поверненні разом із новознайденим другом, датським живописцем Францем Мелбі, він вирушив до Каракасу.
Написані у Венесуелі роботи вражають своєю зрілістю. Мистецтвознавці знаходять у них вплив художників XVIII століття. Та й сам Піссарро зазначав: «На нас (імпресіоністів. – Прим. ред.) вплинули Клод Лоррен, Каміль Коро, усе XVIII століття, а також Жан-Батист Шарден. […] XVIII століття – це наша традиція».
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Батьки Каміля, що від початку опиралися прагненням сина, нарешті погодилися з його вибором. У 1855-му Піссарро повернувся до Парижа. На Всесвітній виставці він познайомився з роботами Ежена Делакруа, Гюстава Курбе й Каміля Коро.
У 1857 році художник відвідав ательє Коро, проте той «не запропонував йому чогось більшого, ніж поради та підтримки; коли справа дійшла до Салону 1859 го, він не наважився або не вважав за потрібне заявити про Піссарро як про свого учня».
У Парижі за наполяганням батька Каміль також займався у Школі витончених мистецтв. Однак його найдоленосніші зустрічі відбулися в Академії Сюїса, де він познайомився спочатку з Людовіком Пьеттом, Арманом Гійоменом, Франсиско Оллеро, Клодом Моне, а потім і з Полем Сезанном.
Далі буде.
