«Індія у дзеркалі фотографів». П’ять запитань до Жерома Гекьєра, куратора виставки

До 17 лютого 2020 року в Національному музеї східних мистецтв Музеї Гіме у Парижі триває фотовиставка «Індія у дзеркалі фотографів». Серед експонатів чимало пейзажних робіт. Сьогодні ми нерідко знімаємо куточки природи, що нам сподобалися, але ж коли саме люди захопилися фотографуванням пейзажів? Жером Гекьєр, голова департаменту фотографії музею, переконаний, що все почалося ще в XIX столітті.

1. Як у вас виникла ідея присвятити виставку Індії та пейзажній фотографії зокрема?

Це сталося десять років тому. Музей отримав можливість купити альбом з оригінальними фотографіями Семюеля Бурна, де містилося багато світлин з архітектурою й пейзажами. Я був вражений їхньою якістю. Справа в тому, що ці фотографії не були зроблені, як зазвичай тоді велося, з топографічною метою: показати рельєф, види рослинності… У них відчувався художній погляд. Мені здалося це незвичайним.

Без назви. Бенарес (Варанасі). Манікарніка-гхат, 1865, Семюель Бурн © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

2. І саме тоді ви почали досліджувати тему виникнення пейзажної фотографії?

Ми не завжди розуміємо, яким чином у нашій свідомості пов’язані ті чи інші речі. Одного разу я зацікавився тим, як розвивалася пейзажна фотографія у XIX столітті у США. Її передвісником на початку XIX століття стала «Школа річки Гудзон». І саме завдяки її впливу виник інтерес до природи й народилася ідея створення національних парків.

Згодом художники й фотографи, найняті американським урядом, замальовували і знімали нові території. Пізніше їхні роботи були використані політиками і громадськими діячами для того, щоб привернути увагу людей до краси природи та її збереження.

Вид на два озера та готель Маунтін-хаус, гори Катскілл. Ранок, 1844, Томас Коул, Brooklyn Museum, Нью-Йорк
Ліс Фонтенбло, 1846, Каміль Коро, Museum of Fine Arts, Бостон

А як було в Європі? У Франції існувала школа Фонтенбло. І такі художники, як Каміль Коро, їздили туди на етюди, щоби писати дику природу. До них приєднувалися й фотографи.

Державна геліографічна місія 1851 року у Франції створювала своєрідний географічний інвентар країни. І хоча все почалося зі світлин будівель, у кадр потрапляла й природа. Таким чином виник інтерес і до пейзажів.

Монблан, перехрестя, 1861, брати Біссон

Успіх братів Біссон та їхніх фотографій Монблану обумовлений саме цим. До того ж на експозиціях художніх салонів показували не лише живопис, а й фотографію. І нарешті, не будемо забувати про європейські Всесвітні виставки, в яких брали участь американці. Таким чином, ми бачимо, що існувала загальна пейзажна течія у мистецтві.

В Індії та Китаї фотографія з’явилася раніше, ніж в інших країнах Азії. Ця технологія прийшла до них з Європи. І нам важливо було віддати належне основоположникам фотографії в Азії.

Без назви. Агра. Червоний форт, 1863-1870, Семюель Бурн © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet
Без назви. Тукоджі Рао III Холкар. Махараджа Індаура, 1877, Семюель Бурн © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

3. У чому полягає особливість робіт Семюеля Бурна?

Бурна вважають піонером пейзажної фотографії в Індії. Він не був професійним фотографом: це самоучка, який працював у банку. Свої перші пейзажні фотознімки Бурн робив на півночі Англії. І коли побачив, що його світлини користуються певним успіхом, звільнився з банку й поїхав до Індії. Там Бурн організував своє перше ательє у маленькому, але вдало розташованому містечку: через цю місцину з прохолодним кліматом передгір’я проїжджало чимало іноземців.

Без назви. Танцівниці та музиканти, 1863-1869, Семюель Бурн або Бурн & Шеперд, © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

Коли Бурн знімав Тадж-Махал, він не задовольнявся, як фотограф-документаліст, лише чотирма сторонами будівлі, а шукав цікаві плани. Бурн і сам говорив про це у своїх листах. Він вирушав у тривалі подорожі у пошуках красивого пейзажу й був готовий чекати довгими днями моменту, коли світло падало найкращим чином.

Не забудьмо і про те, що йому необхідно було возити із собою фотолабораторію для колоїдного процесу проявлення. І коли накопичувалася достатня кількість негативів, надсилав їх до одної зі своїх студій, а сам продовжував шлях далі. Він створював пейзажні знімки, усвідомлюючи, що у живописі існує інтерес до пейзажу.

Тадж-Махал в Агрі, 1870-1880, невідомий фотограф, © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

4. Ви говорите, що на вашій виставці Індія споглядає своє відображення. Яке воно, на вашу думку?

Індія не завжди розуміла, яке враження справляла на європейців, як її сприймають самі індуси і який вплив вона мала на інші культури. З появою фотографії стало можливим створювати якусь мізансцену індійської культури. І фотографи цим не нехтували. Думаю, що фотографія подарувала Індії певний образ країни, який самі індуси почали культивувати й тиражувати. Це стосується, наприклад, усіх придворних фотографій або знімків заклинателів змій. Люди на цих світлинах нерідко мають стереотипні пози.

До речі, те ж саме сталося і з Японією. Фотографія з’явилася в Японії лише після 1868 року, з початком модернізації країни. Однак практично всі фотографи вибирали сюжети, пов’язані з феодальною добою. Сучасна Японія їх не цікавила.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Без назви. Заклинателі змій, 1862-1864, Шеперд & Робертсон © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

5. Чим, на вашу думку, сучасна пейзажна фотографія відрізняється від фотографії позаминулого століття?


Семюель Бурн, Вільям Бейкер і Джон Берк знаходилися всередині пейзажу, щоб зробити фото. Сьогодні, у добу цифрової фотографії, ми можемо створити пейзажний знімок, не виходячи з дому, на комп’ютері. Нам більше не потрібно переживати реальний досвід, щоб бути пейзажистом. Це все змінює.

Одна справа відчути на собі снігову або піщану бурю, дощ і холод, непокоїтися про те, щоб не впустити момент або не зламати колоїдні пластини, і попри ці складнощі зробити знімки. Й інша створювати
фотографії, сидячи за комп’ютером. Я не хочу сказати, що одне краще за інше, але ставлення до пейзажу стало зовсім інакшим. Якщо ви знімаєте на природі у складних умовах, то ваші фотографії це відображають. Тут не лише фантазія того, хто створює пейзажну фотографію у цифровий спосіб.

Долина Ванга та льодовик Хімачал-Прадеш («Регіон країни снігових гір»), 1866, Семюель Бурн © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

За часів Бурна у своїй світлині фотограф відтворював не лише те, що бачив, а й те, що сам пережив. Від його особистого досвіду залежав вибір пейзажу й те, як він кадрував свої знімки. Після довгої подорожі і всіляких перешкод фотограф переймався тим, щоб не проґавити момент, або тим, що виникнуть технічні складності: скажімо, розіб’ються пластини чи щось зламається. Звідси стрес і тиск, які неможливо відчути, моделюючи картинки за комп’ютером. І це вже зовсім інший підхід до пейзажу.

На головній світлині: Без назви. Палац Джаг Мандір на озері Пічола, 1873, Фотоательє Бурн & Шеперд, © MNAAG, Paris, RMN-Grand Palais / Musée Guimet

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com