Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
The Hop Garland exhibited 1843 William Frederick Witherington 1785-1865 Presented by Robert Vernon 1847 http://www.tate.org.uk/art/work/N00421
Нещодавно у Музеї декоративного мистецтва Парижа відбулася презентація книжки «Кишеня: таємна історія жіночого життя, 1660—1900» Аріани Феннето й Барбари Берман.
Виявляється, кишеня не завжди була такою, якою ми звикли її бачити, — пришитою до одягу. Спочатку це був мішечок, який зазвичай прив’язували на талії між верхньою й нижньою спідницями. Покласти що-небудь до кишені можна було через прорізь у спідниці або ж просто задерши її вгору.
Найчастіше кишені робили з недорогої білої тканини, але можна зустріти й кольорові мішечки, а також варіанти з вишитими квітами та ініціалами. До речі, саме цю деталь одягу матері доручали зшити своїм донькам у першу чергу.
Кишені носили як аристократки, так і біднячки, й, за твердженням авторів книжки, ці мішечки були чи не єдиною власністю жінок.
У них вони носили свої найважливіші й найпотаємніші речі: їжу, гроші, предмети гігієни, а також щоденники й листи закоханих у них чоловіків.
Відомо, що на ніч кишені нерідко ховали під подушку, бо їхня втрата могла обернутися справжньою трагедією. Для одних жінок — тому що в кишені зберігалося все майно володарки, для інших — тому що вміст цих мішечків міг їх скомпрометувати.
Про наповнення ж кишень можна дізнатися з того, що сьогодні ми назвали б поліцейськими протоколами. На відміну від сучасних кишень розмір їхніх «прабатьків» вражає. Деякі вміщували в себе двох і навіть трьох качок!
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Пов’язані з кишенями й трагічні історії. Приміром, існує запис про те, що молода жінка, яка народила без чоловіка, сховала своє вбите немовля саме у кишені. За словами Аріани Феннето, Джек-різник розкладав речі з кишень своїх жертв навколо них, немов проводячи паралель між нутрощами жінок і «нутрощами» кишень.
Жінки могли носити на поясі від однієї до чотирьох кишень. Утім, якого б розміру вони не були, за правило доброго тону вважалося не дозволяти їхньому вмістові дзеленчати.
На початку XIX століття мода на вбрання в античному стилі ускладнює використання підвісних кишень. Саме в цей час з’являються перші ридикюлі (від французького ridicule — «кумедний»), що спровокувало справжню «війну»: захисниці ридикюлів вважали прихильниць кишень старомодними, а останні перших — непристойними.
Ось вам анекдот тієї пори. Зустрічаються дві сестри-аристократки. В одної — ридикюль, в іншої — кишеня. Перша кепкує з другої: «Ти ще скажи мені, що вмієш готувати суп!»
Перші пришиті кишені у жіночому одязі з’являються в середині ХІХ століття. Поступово вони витісняють традиційні варіанти. Втім, навіть у наш час підвісні кишені можна зустріти в народних строях.
У мистецтві не так багато зображень підвісних кишень, адже вони вважалися швидше білизною, ніж частиною одягу, яку демонстрували іншим. І все ж деякі художники зазирнули під жіночі спідниці. Що ж, у цьому випадку ми їм вдячні. 😉
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації
