Її герої, немов актори німого кіно, яким так захоплювалася фотограф, говорять до нас виразною мовою тіла й жестів. До того ж Гелен, прихильниця сюрреалізму, воліла упіймати цікавий ракурс і кадрувала свої роботи таким чином, що змінювала початкову композицію, змушуючи нас повірити у «випадковість» знімка.

Саме тому, наполягає куратор, знімки Левітт не можна назвати «поетичними» та «інтуїтивними», як було прийнято вважати раніше. У них відображені як її власні знахідки, так і художні впливи часу.

Надихнувшись роботами з графіті Брассая (сюрреалісти вважали графіті примітивним мистецтвом, що відображає людське несвідоме), Хелен створює свої фото. Особливо цікавий вигляд мають її світлини з дітьми на тлі намальованих крейдою рисунків.

Дитячі ігри були однією з головних тем її творчості. У той час як комерційні фотографи ідеалізували дітей, Гелен показувала їхній дикий і навіть агресивний бік.

Наприкінці 1930-х років, після заборони фотографувати метро, Гелен створила серію світлин прихованою камерою в нью-йоркській підземці. Через 40 років вона повторила свій досвід, цього разу працюючи відкрито.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

У 1948 році Левітт починає знімати документальні фільми. За десять років вона знову повертається до фотографії та однією з перших у середовищі професіоналів переходить на кольорову плівку.

Колір дозволив Гелен додати світлинам нові смисли і по-іншому поглянути на композицію. На жаль, більшість її ранніх кольорових фотографій були викрадені, але ми можемо насолоджуватися роботами, створеними в 1970-ті.

Творчий доробок Левітт охоплює 60 років. «У мене ніколи не було плану. Я виходила на вулицю і знімала те, що бачили мої очі. Я фотографувала, щоб інші теж змогли це побачити», — говорила Гелен. Через десять років після її смерті ми продовжуємо дивитися і захоплюватися.

Читайте також: Майстерня символів. Як розв’язувати загадки Фернана Кнопфа