Догляд за тілом, одягання та роздягання в XIX столітті стають для європейських жінок інтимним заняттям. В кімнату тепер не допускалися не лише чоловіки, але й слуги. У 1892 році баронеса Стафф відзначала, що «під час того, як жінка чепуриться, в це святе місце не повинен заходити навіть чоловік (тим більше коханий чоловік!)».

Починаючи з 1870-х років у квартирах заможних сімей з’являється водопровід, а з ним і перші ванні кімнати. Ритуал обмивання, що раніше означав підготовку до особливої події (від релігійної до сексуальної), втрачає свою винятковість і перетворюється на щоденну гігієнічну процедуру. І хоча не кожен міський мешканець міг дозволити собі мати окрему ванну, миття стає частиною повсякденності.

Художники-авангардисти того часу, що прагнули зображувати реальний світ, із задоволенням додають до свого творчого репертуару сцени догляду за собою. Від їхньої пильної уваги не вислизають найменші нюанси: як виглядають різні жіночі тіла, як вони вигинаються, як жінки розчісують волосся, як піднімають руки, демонструючи пахви з волоссям, що збуджує чоловіків своєю «тваринною» природою.

Проте моделі рідко позують (а то й не позують зовсім) з метою роздмухати у спостерігача пристрасть, як це траплялося, наприклад, у XVIII столітті. Навпаки, здається, що вони не помічають присутності сторонньої людини. Подібне підглядання, втім, здатне викликати не менше бажання, ніж найочевидніша спокуса, чи не так?

Читайте також: Жагуча жінка. Східні еротичні фантазії західних художників XIX століття