Починаючи з епохи романтизму, вважалося, що життя справжнього художника повинно бути цілком присвячене мистецтву.
Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
Починаючи з епохи романтизму, вважалося, що життя справжнього художника повинно бути цілком присвячене мистецтву.
Ось що писав Каміль Коро, засновник Барбізонськой школи, любитель працювати на пленері, який повернув на арт-сцену жанр пейзажу і таким чином став передвісником імпресіонізму: «В моєму житті є тільки одна мета — писати пейзажі. І ця тверда переконаність не дозволить мені до когоcь прив’язатися. Я ніколи не одружуся».
Гюстав Курбе, один з батьків реалізму, був ще безкомпромісніший: «Одружений чоловік — реакціонер у мистецтві».
Суспільні умовності, серед яких був і шлюб, вважалися серед художників перешкодою на шляху до творчої реалізації.
Коро стримав свою обіцянку. А ось літній Курбе 1872 року таки зробив пропозицію юній дівчині. Він самовпевнено написав своїй обраниці, «що їй буде заздрити вся Франція». Отримавши відмову, живописець залишався холостяком до своєї смерті в 1877 році.
І хоча обидва художника так і не обзавелися сім’ями, у них з’явилися «діти від мистецтва». Серед учнів «татка Коро», як його називали молоді живописці, були Каміль Піссаро та Берта Морізо. А реалізм Курбе вплинув на творчість Едуарда Мане, Клода Моне, Анрі Тулуз-Лотрека, Поля Сезанна й Огюста Ренуара.
На головній світлині: Відчай (Автопортрет), 1844 – 1845, Гюстав Курбе, приватна колекція.
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації