Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
На виставці «Місяць» у Гран-Пале, присвяченій 50-річчю висадки на планету, багато документальної інформації. Однак до того, як ступити на місячну твердь, людина не тільки спостерігала за цим небесним тілом, а й зробила його об’єктом своєї творчості. До того ж, намагаючись пояснити навколишній світ, люди наділяли його власними характеристиками.
Місяцю надавали досить суперечливих якостей. Метафорою його впливу на людину ще з часів античності стали три обличчя богині Гекати.
З одного боку, Місяць вважали доброзичливою по відношенню до людини планетою: він висвітлює шлях вночі і є покровителем закоханих.
З іншого, мінливість Місяця могла зробити людину неспокійною або навіть лунатиком.
З третього боку, Місяць вважався провідником людини зі світу живих у світ мертвих, а ще при його світлі
У своїй уяві заради «спрощення діалогу» з Місяцем людство перетворило цю планету на жінку.
Богині, що представляють Місяць, стали частиною космології, але не часто були предметом культу, адже світло (і це люди зрозуміли досить рано), яке він випромінював, виходило не від нього самого, а від Сонця.
У той же час молодий Місяць нерідко ставав частиною символіки в різних релігіях. Наприклад, у християнстві зростаючий півмісяць означав непорочне зачаття.
Цікаво, що асоціації жінки з Місяцем породили чимало суперечливих вірувань.
Люди вирішили, що місячний цикл збігається з менструальним (навіть саме слово походить від латинського mensis – «місячний місяць»). І хоча такий збіг випадковий, це «спостереження» потягло за собою подальші помилки: приміром, ідею про непостійність жінок.
Жінку вважали (лише послухайте!) «більш вологою, ніж чоловік», а тому схильною до впливу місячних циклів, як припливи і відливи.
Один із кумедних прикладів такого вірування – робота «Мінливість» Абрахама Янсенса. Крім того, що саме слово написано на полотні, цю жіночу «характеристику» підкреслює й омар, якого героїня тримає за хвіст. Членистонога істота, що, обережно пересуваючись, немов робить крок уперед і два назад – не що інше, як символ нерішучості.
І лише з часом і, звичайно, з розвитком науки й освіти Місяць для художників знову став планетою, якою просто хочеться милуватися, а місячні пейзажі – запрошенням до насолоди красою.
На головній світлині: Ніч, 1905-1908, Архип Куїнджі, Державний Російський музей, Санкт-Петербург
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації
