На іншому саркофазі (перша третина III ст.) угорі напис: «Лівія Нікарус шкодує про смерть своєї сестри Лівії Примітиви, яка померла у віці 24 років і 9 місяців». Під написом також зображений пастух у короткій туніці. На його плечах вівця, біля ніг – два барани. Зліва – зображення риби, праворуч – якір.

За часів створення цих саркофагів побачити у другому пастухові доброго пастиря, Ісуса Христа, що збирає навколо себе людей і рятує їхні душі, а не, скажімо, міфологічного пастуха Паріса, могли лише посвячені.

Однак перед тим, як говорити про перші християнські зображення, задамося питанням: як взагалі вдалося обійти заборони другої заповіді («Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, що на землі долі, і що у воді під землею») та Виходу 33:20 ( «Обличчя Мого не можна побачити тобі, бо людина не може побачити Мене і залишитися в живих»)?

Читайте також: Транзи, що лякають. Навіщо Катерина Медічі замовила скульптуру, на яку моторошно дивитися?

Коли вже в Євангеліях Ісус був визнаний Месією, сином Бога і втіленням слова Божого у плоті, то абсолютна заборона на використання зображень дала тріщину. Втім, потрібно було вирішити нову складну задачу: якими могли бути візуальні знаки, що ними християни відзначали свою причетність до християнської спільноти?

У Римській імперії перші християни були оточені мозаїками, фресками і скульптурами, що натуралістично передавали навколишній світ і людей, а також наділяли богів людськими рисами.

З одного боку, християни перебували під впливом досі ще близької для них культури юдаїзму, а з іншого – традицій Римської імперії. Для юдаїзму пріоритетним був зміст священних текстів, а в римських містах стояли тривимірні скульптури богів, які здалеку можна легко прийняти за реальних людей.

Як і для юдеїв, текст мав для християн духовне значення, яке переважає за важливістю всякий матеріальний об’єкт. Текст – читання, спів псалмів, обговорення і коментарі написаного – був місцем зустрічі людини і Бога. Зображення або предмет не могли запропонувати нічого подібного.

Як же не уподібнитися до тих, хто «створює собі кумирів», язичникам? Ранні християни вибирають мову символів.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Не дивно, що першим символом для молодої релігії, яка віддає перевагу слову перед зображенням, стала літера: спочатку Тав, а потім грецька Тау. Вона, за аналогією з Тав, останньою літерою алфавіту в івриті, мала значення «Божественної печаті», символу всього сущого.

Під час обряду хрещення на чолі нового християнина (до речі, цей ритуал проводили виключно над дорослими людьми) спочатку малювали символ Тав, який потім змінили на Т (Тау). Цю літеру ставили поруч або вставляли поміж букв імені покійного християнина.

«Наші знаки повинні носити зображення голуба, риби або корабля з повними вітру вітрилами; ліри, як на персні у Полікрата, або якоря, як на родимій плямі у Селевка. А якщо з’явиться на печатці рибалка, то він нагадає нам про апостолів і дітей (Божих. – Прим. ред.), яких виловлювали вони з води», – писав у своєму «Педагогові» (бл. 197 р.) християнський апологет і проповідник Климент Олександрійський.

Далі буде!

Читайте також: Слідкуйте за руками. Про мову жестів апостолів у «Тайній вечері» Леонардо да Вінчі