Страшенно цікаво. Чим так приваблюють персонажі «Жорстоких казок» Паули Регу?

Прямота художниці Паули Регу, чия виставка зараз проходить у Музеї Оранжері, багатьох може уразити до живого. В її «Жорстоких казках» (саме таку назву отримала експозиція) немає щасливого кінця, але завжди є доза фантазії, що замирює з дійсністю.

«А що, коли, використовуючи свою внутрішню дитину, ілюстратор будує власний дорослий світ», – Паула Регу

Пастка, Паула Регу, 1987, British Council Collection, Лондон

Роботи Регу лишають сильне враження, можливо, ще й тому, що, як пише куратор виставки Сесіль Дебре, творчість цієї португальско-британської художниці знаходиться на перетині католицького чуттєвого бароко й аскетичного реалізму «Лондонської групи», до якої вона належала.

Павук, що посміхається, Оділон Редон, 1881, Musée d'Orsay, Париж
Маленька міс Маффет (I), Паула Регу, 1989, Marlborough Fine Art, Лондон
Інший світ, Гранвіль, 1844, Bibliothèque nationale de France, Париж
Капризи, Франсіско Гойя, Bibliothèque nationale de France, Париж

Фантастичні герої ілюстрацій Франсиско Гойї, Оділона Редона, Гюстава Курбе та Гранвіля, що часом жахають, стали для Регу джерелом натхнення.

1975 року художниця місяцями працювала у Британській бібліотеці, вивчаючи ілюстрації таких метрів, як Едмунд Дюлак, Артур Рекхем, Максфілд Перріш і Бенджамін Рабье. А з часом стала виготовляти ляльок і з їхньою допомогою створювала сцени у майбутніх полотнах.

Ошатна пташка, Максфілд Перріш, 1904
Діти, що летять, Паула Регу, 1992, Marlborough Fine Art, Лондон
Білі ведмеді, Едмунд Дюлак, бл. 1906
Сон у літню ніч, Артур Рекхем, 1909

Не менший інтерес у Регу викликав юнгіанський психоаналіз і праці Бруно Беттельгейма, зокрема його роботи, що присвячені впливу казок на дітей.

Пам’ятаєте те змішане почуття жаху і збудження, яке ви напевно відчували в дитинстві, читаючи, до прикладу, цей уривок із гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки»:

Друга половина слова завмерла на устах оповідача…

Вікно брязнуло з шумом; шибки, дзвякаючи, вилетіли геть, і страшна свиняча пика виставилася, поводячи очима, ніби запитуючи: “А що ви тут робите, добрі люди?”

Так моторошно, що неможливо відірватися, правда?

Опудало та свиня, Паула Регу, 2005, David Roberts Collection, Лондон
Ляльки з майстерні Паули Регу
Війна, Паула Регу, 2003, Tate, Лондон
Ляльки з майстерні Паули Регу

Дивлячись на картини Регу, відчуваєш щось подібне. Немов їй вдалося дістати з глибин підсвідомості найархаїчніші вірування, лякаючу дійсність, приховані наміри і неконтрольовані розумом анімалістичні спонукання – і надати їм форму.

Виховання, і через казки у тому числі, адаптує дітей до правил нашого світу, його ієрархій та цінностей, але, як ми знаємо, несвідома, тваринна суть у дорослої людини не зникає.

Навпаки, встановлений людьми суспільний порядок може часом стати задушливим, безглуздим, а несподівані прояви підсвідомого вимагають звільнення та «турбують» нас усе життя. І в чому ж різниця між іграми дитячими й дорослими? Що наше життя? Гра!

Свято, Паула Регу, 2003, приватна колекція
Ангел, Паола Регу, 1998, Fundação Paula Rego
Родина, Паула Регу, 1988, Marlborough Fine Art, Лондон
Дочка поліцейського, Паула Регу, 1987, приватна колекція

«Мої улюблені теми – ігри, пов’язані з владою та ієрархією. Я завжди хочу перевернути все з ніг на голову, порушити існуючий порядок, поміняти місцями героїв і дурнів. Я беру на себе сміливість переписати історію згідно з моїм досвідом», – Паула Регу в інтерв’ю Джону Маківену

Регу часто звертається не лише до особистих, а й до суспільних тем, таких як війна або становище жінок.

Жінка-собака, Паула Регу, 1994, приватна колекція
Падальники, Паула Регу, 1994, приватна колекція

Одні з найпам’ятніших на виставці – картини із серії «Жінки-собаки». Тварини, як у казках або карикатурах, відіграють у творчості Паули важливу роль, допомагаючи створювати сильні метафори.

«Бути жінкою-собакою не означає бути покірною. […] Жінки на картинах […] сильні. Бути дикою добре. Це дуже фізіологічно. Їсти, гарчати, занурюватися у свої заняття повністю – добре. Жінка у вигляді собаки виглядає цілком правдоподібно. Таким чином підкреслена її фізична сторона. Важливо відзначити, що собаки вчаться у людей і починають вести себе, як їхні господарі. Жінки теж вчаться у тих, з ким живуть. Їх виховують певним чином, але ж вони, як і раніше, наділені натурою тварини», – говорить Паула Регу.

Поганий собака, Паула Регу, 1994

Жіночі образи у художниці завжди неоднозначні. Погляд на них у Регу, як пише Сесіль Дебре, амбівалентний: маніпулятори і жертви, творчі натури і тварини, герої та обивателі…

Примітно, що саме із серії «Жінки-собаки» у 1994 році Регу починає працювати з пастеллю, яка давно не користувалася популярністю у художників.

«У Регу грубий, а не “ніжно-пудровий” стиль, як у Кантена де Латура або Мері Кассат. Втім у її картинах відчуваються об’ємні композиції Едгара Дега», – Сесіль Дебре, куратор виставки

Пастель стає однією з улюблених технік Регу, оскільки прибирає кордони між рукою художниці і полотном, дозволяє їй працювати з картиною немов зі скульптурою.

«Пастель дуже тактильна. З нею складно, бо треба одразу розуміти, які кольори варто використовувати, щоб, скажімо, створити тінь. І від художника вимагається чимало фізичної сили. […] До того ж за допомогою пастелі вдаються чудові теплі відтінки сірого», – Паула Регу

Диптих "Танець страусів", Паула Регу, 1995, Marlborough International Fine Art
Диптих "Танець страусів", Паула Регу, 1995, Marlborough International Fine Art

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

У залі з полотнами Регу із серії «Танець страусів» на виставці розмістили танцівниць Едгара Дега. Якщо ви пам’ятаєте, у статті про виставку «Дега. Танець. Малюнок» я писала про те, що для художника танцівниці були об’єктом ретельного вивчення, завдяки яким він міг найкращим чином відтворити найменші рухи людського тіла.

Два танцівниці відпочивають, або Танцівниці в блакитному (фрагмент), Едгар Дега, 1898
Танцівниця з букетом, яка вітає зал зі сцени (фрагмент), Едгар Дега, 1878

«Дега знав кількох жінок, в яких знаходив вишуканість і розум, що задовольняли навіть таку витончену людину, як він. Але немає сумніву, що художник судив про жінок у цілому по своїм моделям і не прагнув зробити їх привабливими», – Поль Валері

Натхненням для танцівниць Регу став «Танець годин», що виконується страусами в мультфільмі «Фантазія» (1940). Як і персонажі Уолта Діснея, героїні Регу прокидаються, їхні жести недосконалі, негнучкі тіла далекі від балетних ідеалів. В очікуванні любові й поцілунків вони випинають губи.

«Уявляючи себе дитиною, Регу дивиться на світ сміливо і створює історії у своїй майстерні», – Сесіль Дебре, куратор виставки

Сама ж художниця каже, що вважає за краще не планувати заздалегідь, а працювати над тими «історіями», які з’являються самі собою. Ймовірно, саме тому в її казках так багато реальності, в якій кожен з нас може упізнати й власну.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com