Коштовне хутро. Навіщо шляхетні дами Ренесансу носили блохоловки? (І)

Якщо йдеться про аксесуар, яка річ першою спадає вам на думку? Торбинка, пасок, черевички чи пара сережок? Якби можна було поставити це питання дамі доби Ренесансу, вона б згадала блохоловку, модний must-have того часу.

ХУТРО, ЗОЛОТО, КАМІННЯ
Камілла Гондзага, графиня Сан Секондо, та її сини (франгмент), Парміджаніно, 1539-1540, Museo del Prado, Мадрид

На картинах із зображеннями європейських аристократок XVI століття часто можна помітити перекинуту через плече блохоловку, тобто шкурку хутрового звіра.Такий аксесуар найчастіше називався zibellino, що у перекладі з італійської означало «соболь»або «хутро соболя».

Насправді це міг бути й інший хутровий звір, наприклад, горностай, куниця чи норка. Хоча дзібелліно вперше згадується 1467 року, фігуруючи у списку майна герцога Бургундського, його зоряним часом став схилок XV та все XVI століття.

Дзібелліно за походженням був італійським винаходом, і саме з північної Італії хутряний аксесуар почав свою переможну ходу, поширюючись на північ до Франції, Німеччини та Англії.

Портрет Лучіни Брембаті, Лоренцо Лотто, бл. 1521-1523, Accademia Carrara, Бергамо
Портрет Ізабелли де Рекесенс, віце-королеви Неаполя ( Портрет Хуани Арагонської), Рафаель та Джуліо Романо, бл. 1518, Musée du Louvre, Париж

Первісно прості шкурки, що граційно спадали з плеча, спочивали на передпліччі чи оповивали шию дами, але згодом вони перетворилися на справжні витвори ювелірного мистецтва.

Можливо, якомусь кмітливому придворному ювелірові спала на думку чудова бізнес-ідея додати дзібелліно блиску у прямому значенні цього слова і таким чином у кілька разів збільшити його вартість.

Ізотта Брембаті Грумеллі (фрагмент), Джованні Баттіста Мороні, 1552, Fondazione Museo di Palazzo Moroni, Бергамо
Ізотта Брембаті Грумеллі, Джованні Баттіста Мороні, 1552, Fondazione Museo di Palazzo Moroni, Бергамо
Портрет ерцгерцогині Катерини Австрійської, Тіціан, 1548-1549, Schloss Voigtsberg, Ельсніц
Портрет ерцгерцогині Катерини Австрійської (фрагмент), Тіціан, 1548-1549, Schloss Voigtsberg, Ельсніц

Або ж їх винахідницею була перша дама італійського Ренесансу й законодавиця моди Ізабелла д’Есте, яка завдяки контактам з королевою Боною Сфорцою мала доступ до цінного хутра з Польщі.

Прикраси для дзібелліно, British Museum, Лондон

Так чи інакше, при дворі тріумфували коштовні версії цього ренесансного боа: з лапками та головами із золота, кришталю, гагату, лазуриту, оздоблені камінням, перлами, ювелірною емаллю та навіть сережками у вухах тваринки.

До того ж для зручності в ужитку до такого вишуканого аксесуару кріпився золотий ланцюжок або низка перлів. Якщо ж комусь одного дзібелліно здавалося замало, можна було носити кілька шкурок на тому ж ланцюжку у вигляді пояса.

Дзібелліно були дорогим задоволенням.

Анна Австрійська, Ганс Міліх, 1556, Kunsthistorisches Museum, Відень
Портрет шляхетної пані, Лавінія Фонтана, бл. 1580, National Museum of Women in the Arts, Вашингтон
Френсіс Сідні, графиня Сассекська, невідомий художник, бл. 1570-1575, Sidney Sussex College, Кембридж

До прикладу, вартість хутра, що належало Катерині Австрійській і Польській, оцінювалася у 750 талерів (близько 7000 євро у наші дні).

Герцогиня Феррари була щасливою власницею аксесуару, декорованого дванадцятьма рубінами, трьома діамантами, трьома смарагдами та чотирма перлинами.

Дзібелліно з п’ятьма рубінами та п’ятьма смарагдами на голові, гранатами в очах, перлиною у пащі, смарагдами та рубінами на золотих лапках могла похвалитися Філіппіна Вельзер, дружина ерцгерцога Фердинанда II Габсбурга.

Анна Австрійська (фрагмент), Ганс Міліх, 1556, Kunsthistorisches Museum, Відень
Френсіс Сідні, графиня Сассекська (фрагмент), невідомий художник, бл. 1570-1575, Sidney Sussex College, Кембридж

У Марії Стюарт можна було знайти хутряну шаль (тут йдеться про дзібелліно, яке носилося навколо шиї й спадало на груди з обох боків) із золотою, гагатовою та кришталевою головами, прикрашеними золотими та емалевими деталями.

Камілла Мартеллі, друга дружина Козімо Медічі, передала своїй доньці Вірджинії голову дзібелліно з трьома рубінами, діамантом, діамантовою зіркою із шістьма перлинами, 23 перлинами, діамантовим серцем та рубінами у пащі.

Портрет Лучіни Брембаті (фрагмент), Лоренцо Лотто, бл. 1521-1523, Accademia Carrara, Бергамо
Портрет шляхетної пані (фрагмент), Лавінія Фонтана, бл. 1580, National Museum of Women in the Arts, Вашингтон

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

З огляду на вартість хутра, матеріалів та виконання така річ коштувала навіть більше, ніж будь-який інший аксесуар чи гаптований одяг. Безперечно, ця інтригуюча частина гардеробу підкреслювала високий статус дами, одночасно вказуючи на заможність та суспільну вагу її сім’ї. Та чи могла вона мати й інше призначення?

ОХОТА НА БЛІХ
Камілла Гондзага, графиня Сан Секондо, та її сини, Парміджаніно, 1539-1540, Museo del Prado, Мадрид
Шляхетна пані, Софонісба Ангіссола, бл. 1580-1600, Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, Львів

Обмежені заходи гігієни та багатошаровість одягу створювали сприятливі умови для безтурботного життя бліх. Хутру ж було приписано функцію відволікання цих надокучливих паразитів.

Таке припущення висловив Венделін Бьохайм (Бегайм) 1894 року. Саме цьому вченому належить авторство терміну «блохоловка».

Відповідники, що вказують на бліх, досі існують у багатьох європейських мовах. Натомість в італійській дзібелліно завжди пов’язувався винятково з хутром. Ця деталь змушує замислитися і піддати сумніву гіпотезу Бьохайма.

Портрет пані, Бернардіно Луїні, 1520-1525, National Gallery of Art, Вашингтон

Крім того, блохи воліють живу, а не мертву плоть. Як тут не згадати «Даму з горностаєм» (1489–1490) Леонардо да Вінчі?

Жива тваринка у руках Чечілії Галлерані значно краще би відваджувала бліх, ніж хутро чи навіть сама дама. Чому? Для паразитів вибір був очевидним: температура тіла маленьких тварин (песиків, котів чи тхорів) дещо вища від людської, то ж варто бути там, де тепліше.

Пані з горностаєм (фрагмент), Леонардо да Вінчі, бл. 1489-1490, Muzeum Narodowe, Краків
Пані з горностаєм, Леонардо да Вінчі, бл. 1489-1490, Muzeum Narodowe, Краків

Попри все, прибічники «блохоловної» теорії переконані: захисна функція пов’язана не з самим хутром, але з прихованою у ньому коробочкою-пасткою. У ній мав знаходитися шматочок тканини чи вовни, попередньо просочений ефірними олійками, медом, кров’ю чи жиром.

На думку мистецтвознавців, переконливих доказів на користь «блохоловної» теорії бракує. Тому, можливо, відповідь прихована у символічному значенні аксесуару?

Photo_Kellermann

Автор статті Ярослава Келлерманн – емальєр з дипломом філолога. Захоплюється історією моди, колористикою та мистецтвом. Книгу взяла до рук перш ніж навчилася говорити. Має непереборну слабкість до вінтажних брошок і піддається їй, тільки-но випадає нагода.

Подорожуючи, Ярослава полює на музейні таємниці, лінгвістичні загадки та припалі пилом історії, любов до яких, зрештою, і привела її до Amuse A Muse.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com