Інтелектуалка чи повія? Рятуймо честь мадам Рекамьє від невігластва українського чиновника

Мадам Рекамьє, світська дама та хазяйка одного з найбільш значущих літературно-політичних салонів в Парижі кінця XVIII та першої половини XIX ст., ужахнулася б, якщо би дізналася, що через двісті років Уповноважений Президента з прав дітей в Україні зробить з неї приклад дами легкої поведінки.

Невігластво державного чиновника підштовхнуло мене до створення іронічного візуального посібника «Як відрізнити портрети інтелектуалки Рекамьє (1777-1849) від картин з куртизанками та повіями».

Відповідь насправді проста – варто цікатися історією мистецтва.

Праворуч: фреска з лупанарія в Помпеях (фрагмент), до 79 р. н.е. Праворуч: Мадам Рекамьє (фрагмент), Элалі Морен, близько 1798, Musée national du château de Versailles et des Trianons, Версаль

Фрески, виявлені в тромплеї, і, як бачимо, сексуальні сцени не стали винятком.

Ліворуч: Портрет Жюльєт Рекамьє (фрагмент), Франсуа Жерар, 1805, Musée Carnavalet, Париж. Праворуч: Вавілонська блудниця, що сидить на звірі з сьома головами (фрагмент), Апокаліпсис Ламбета, 1260, Lambeth Palace, Лондон

Курс на християнські цінності ознаменувався вибором біблійних тем і символічних образів, розмірів та жестів.

Розраховувати на те, щоб бути увічненими на окремому портреті, могли лише дуже важливі особи. Індивідуальним рисам людини не надавали значення: корона на голові, як показник статусу, була набагато важливіше.

У мистецтві католицької Європи тієї епохи були присутні образи на гравюрах, метою яких було розсмішити публіку, можна побачити також дам легкої поведінки. Відрізнити їх можна завдяки глибоким декольте та / або монетам, що зображені поблизу.

Ліворуч: Портрет Жюльєт Рекамьє (фрагмент), Фірмен Массо, 1807, Musée des beaux-arts de Lyon, Ліон. Праворуч: У звідниці (фрагмент), Ян Вермеєр, 1656, Gemäldegalerie Alte Meister, Дрезден

Однією з найскандальніших появ повії на полотні можна назвати роботу Караваджо «Смерть Марії» для церкви Санта Марія делла Скала в районі Трастевере в Римі.

Родоначальник кьяроскуро взяв за модель повію, що втопилася в Тибрі, а це, звичайно ж, обурило церковників і змусило їх відмовитися від замовлення.

Ліворуч: Портрет мадам Рекамьє (фрагмент), Жак-Луї Давід, 1800, Musée du Louvre, Париж. Праворуч: Смерть Марії (фрагмент), Караваджо, 1601-1605/1606, Musée du Louvre, Париж

З появою ієрархії жанрів в живопису зображення буденності віднесли до «низьких» тем, таких, що були негідні пензля митця, а от біблійні й історичні сюжети стали вважати благородними.

Ідеальні оголені жіночі тіла, що заполонили картини майстрів, належали богиням і героїням античних легенд, а не путанам.

Звичайно, ми всі пам’ятаємо про фавориток королів, але ці жінки в той час мали особливий статус, я б сказала «другої дружини», а їхні портрети виглядали так само, як портрети будь-якої аристократки епохи.

Ліворуч: Портрет мадам Рекамьє (фрагмент), Жак-Луї Давид, 1800, Musée du Louvre, Париж. Праворуч: Олімпія (фрагмент), Едуард Мане, 1863, Musée d'Orsay, Париж

Правила гри змінюються в середині XIX століття. Революційним для мистецтва став 1863 рік, коли Едуард Мане показав свій «Сніданок на траві», а через два роки скандалізував публіку «Олімпією».

Ліворуч: Портрет Жюльєт Рекамьє (фрагмент), Франсуа Жерар, 1805, Musée Carnavalet, Париж. Праворуч: Салон на вулиці Мулен (фрагмент), Анрі Тулуз-Лотрек, 1894, Musée Toulouse-Lautrec, Альбі

За часів Другої імперії (1852-1870) і Прекрасної епохи (кінець XIX століття – 1914) в Парижі, де проституція стала «необхідним злом», яке нібито рятувало добропорядних дружин від непристойних, «примітивних» сексуальних потреб чоловіків, «кожна жінка, що прогулювалася вулицею, могла виявитися повією».

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Ліворуч: Кімната мадам Рекамьє в абатстві о-Буа (фрагмент), Франсуа-Луї Дежін, 1826, Musée du Louvre, Париж. Праворуч: Абсент (фрагмент), Едгар Дега, 1876, Musée d'Orsay, Париж

Професійні повії в борделях, дами півсвіту, балерини та прачки, котрі таким чином час від часу забезпечували собі надбавку до мізерної платні, – блиск і злидні у своїх роботах точніше за інших (на мою думку) зобразили Анрі Тулуз-Лотрек і Едгар Дега.

Зауважте, що дами півсвіту замовляли портрети, на яких вони виглядали як благопристойні жінки.

Ліворуч: Портрет Жюльєт Рекамьє (фрагмент), Франсуа Жерар, 1805, Musée Carnavalet, Париж. Праворуч: Портрет мадам Вальтес де Ла Бінь (фрагмент), Анрі Жерве, 1879, Musée d'Orsay, Париж

Водночас завдяки винаходу фотографії і кінематографа з’явилися перші порносвітлини та порнофільми, але це вже зовсім інше «кіно», яке не має відношення до мистецтва.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse