01.10 Інтелектуалка чи повія? Рятуймо честь мадам Рекамьє від невігластва українського чиновника
Мадам Рекамьє, світська дама та хазяйка одного з найбільш значущих літературно-політичних салонів в Парижі кінця XVIII та першої половини XIX ст., ужахнулася б, якщо би дізналася, що через двісті років Уповноважений Президента з прав дітей в Україні зробить з неї приклад дами легкої поведінки.
Невігластво державного чиновника підштовхнуло мене до створення іронічного візуального посібника «Як відрізнити портрети інтелектуалки Рекамьє (1777-1849) від картин з куртизанками та повіями».
Відповідь насправді проста – варто цікатися історією мистецтва.
Фрески, виявлені в тромплеї, і, як бачимо, сексуальні сцени не стали винятком.
Курс на християнські цінності ознаменувався вибором біблійних тем і символічних образів, розмірів та жестів.
Розраховувати на те, щоб бути увічненими на окремому портреті, могли лише дуже важливі особи. Індивідуальним рисам людини не надавали значення: корона на голові, як показник статусу, була набагато важливіше.
У мистецтві католицької Європи тієї епохи були присутні образи на гравюрах, метою яких було розсмішити публіку, можна побачити також дам легкої поведінки. Відрізнити їх можна завдяки глибоким декольте та / або монетам, що зображені поблизу.
Читайте також: Ієронім Босх. Сабіна фон Спранг про прабатьків жанрового живопису
Однією з найскандальніших появ повії на полотні можна назвати роботу Караваджо «Смерть Марії» для церкви Санта Марія делла Скала в районі Трастевере в Римі.
Родоначальник кьяроскуро взяв за модель повію, що втопилася в Тибрі, а це, звичайно ж, обурило церковників і змусило їх відмовитися від замовлення.
З появою ієрархії жанрів в живопису зображення буденності віднесли до «низьких» тем, таких, що були негідні пензля митця, а от біблійні й історичні сюжети стали вважати благородними.
Ідеальні оголені жіночі тіла, що заполонили картини майстрів, належали богиням і героїням античних легенд, а не путанам.
Звичайно, ми всі пам’ятаємо про фавориток королів, але ці жінки в той час мали особливий статус, я б сказала «другої дружини», а їхні портрети виглядали так само, як портрети будь-якої аристократки епохи.
Правила гри змінюються в середині XIX століття. Революційним для мистецтва став 1863 рік, коли Едуард Мане показав свій «Сніданок на траві», а через два роки скандалізував публіку «Олімпією».
Читайте також: 50 нюансів ню: Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля
За часів Другої імперії (1852-1870) і Прекрасної епохи (кінець XIX століття – 1914) в Парижі, де проституція стала «необхідним злом», яке нібито рятувало добропорядних дружин від непристойних, «примітивних» сексуальних потреб чоловіків, «кожна жінка, що прогулювалася вулицею, могла виявитися повією».
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Професійні повії в борделях, дами півсвіту, балерини та прачки, котрі таким чином час від часу забезпечували собі надбавку до мізерної платні, – блиск і злидні у своїх роботах точніше за інших (на мою думку) зобразили Анрі Тулуз-Лотрек і Едгар Дега.
Зауважте, що дами півсвіту замовляли портрети, на яких вони виглядали як благопристойні жінки.
Водночас завдяки винаходу фотографії і кінематографа з’явилися перші порносвітлини та порнофільми, але це вже зовсім інше «кіно», яке не має відношення до мистецтва.
Читайте також: Дега. Танок. Малюнок. Частина I. Танцівниці
