17.08 До Вермеєра: Сабіна фон Спранг про прабатьків жанрового живопису (III)
Лукас ван Лейден народився у 1494 році і майже все своє життя прожив у Лейдені, де очолював успішну художню майстерню.
Великий вплив на його творчість мав приклад Альбрехта Дюрера, знаменитого гравера і художника, з яким ван Лейден зустрівся в Антверпені.
Це знайомство додало нідерландському майстру рішучості, аби перейти зі світу гравюри до світу живопису. Втім, ван Лейден створив лише 20 картин, у той час як гравюр – 177 і близько сотні книжкових ілюстрацій.
Першу жанрову картину «Гра в шахи» ван Лейден написав у 1508-му, у віці 14 років. Своїм новаторським методом ця робота вражає й сьогодні.
Персонажі картин ван Лейдена, жінки й чоловіки, часто зайняті грою, представлені у профіль або у півоберта, полотно заповнене людьми, але позбавлене декору.
Саме так майже через сторіччя Караваджо зобразить «Шулерів», обравши для своєї картини, на відміну від ван Лейдена, монументальний розмір.
Полотно ван Лейдена «Ворожка» нагадує гравюру Майстра Домашньої Книги «Гравці в карти», яка була напевно відома нідерландському художнику.
У ван Лейдена у сцені з ворожінням, популярної тоді світської розваги буржуазії, карти обіцяють чоловікові любов, можливо, самої пані-ворожки, що протягує своєму обранцеві квітку.
Попри потуплений погляд, очевидно, що перед нами куртизанка. Її можна розпізнати за глибоким, як на гравюрі у Дюрера, декольте, прикрашеним у ван Лейдена маленьким букетом.
На той самий факт натякає й присутність блазня у смугастому «каптурі дурня» – ця деталь костюму стане популярним мотивом у живописі. Блазень розмовляє з жінкою: вона хоча й одягнена скромніше, ніж та, що сидить за столом, проте п’є вино (тобто «неправедна». – Прим. ред.).
У своїй книзі «Диявольська матерія, або Історія смужок і смугастих тканин» Мішель Пастуро пояснює, що з часів Середньовіччя смужка вважалася атрибутом диявола. Історик пише, що саме тому в смугастих строях зображували блазнів, повій, єретиків і катів.
Подібна гра поглядів та жестів спостерігається й у «Гравцях у карти». Так само, як і в гравюрі Ісраеля фон Мекенема, схоже, що жінка перемагає у цій партії. Їй допомагає нотаріус. Однак жест противника показує, що він шахраює.
Протистояння чоловіків і жінок у шахах, що символізує любовну гру, – сюжет не новий, він прийшов із куртуазної традиції в мистецтві.
Ця тема була популярною і в гравюрах. Як, приміром, у Майстра E. S. Однак тут автор висміює куртуазну любов, зображуючи сову – символ сліпоти і безвір’я у християнстві.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
У сюжеті Лукаса ван Лейдена все ускладнюється. Навколо гравців багато персонажів, які коментують те, що відбувається. Це нагадує популярні на той час інтелектуальні бесіди гуманістів, які, зібравшись біля картини, обговорювали її сюжет.
Як бачимо, моралізаторські міркування у ван Лейдена стосувалися не лише теми «любовної гри». Можливо також, що ідея шахової партії мала відношення ще до одного джерела.
Відомо, що у 1479 році в Нідерландах було перекладено працю домініканського теолога Жака де Сезоля «Праведні звичаї», де використана метафора: представники різних верств суспільства розташовані на відповідних позиціях у шаховій грі.
Композиції ван Лейдена не мали успіх у сучасників, за винятком художників із найближчого оточення майстра.
Варто відзначити, що гравюри ван Лейдена справили більш відчутний вплив на становлення жанрового живопису в Нідерландах, ніж його картини.
Послідовники живопису ван Лейдена з’явилися лише у XVII столітті. Так, полотна ван Лейдена послужили натхненням для Захоплива точність: ботанічні малюнки гуашшю й аквареллю Альбрехта Дюрера
