1972 року Хелен Адемар, мистецтвознавець і на той час головна хранителька Музею Оранжери та Національної галереї Же-де-Пом, висуває гіпотезу про те, що перед нами – грішниця, що покаялася. Можливо, вагітна повія, яка молиться та перебирає чотки в одному з монастирських притулків.

Лотаринзький музей в Нансі, де сьогодні зберігається картина, переконаний, що мова все ж таки йде про жінку, котра зайнята тим, що ловить бліх. Одна з комах – між нігтів жінки, інша – на її животі. Зізнаюся, що у другому випадку я бачу лише маленьку чорну крапку. А ви?

Відчуття бідності виникає через мнімалістичний інтер’єру, а також гру світла та тіні (знаменитого кьяросуро Караваджо), яка робить фігуру важкою, підкреслює округлість живота, а груди, навпаки, робить плоскими. Ви, до речі, помітили протиставлення прямих ліній зліва та вигинів справа на картині?

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Нещодавно я з подивом дізналася, що є люди, в яких це полотно викликає огиду. Я, зізнаюся, бачу тут цікавий жіночий образ, реалістичний і стилізований одночасно. А ще «чую» нічну тишу, котра не приголомшує лише тому, що тихо потріскує свіча і, немов фінальний акорд, звучить довгоочікуванне клацання.

Де Латур, як і Караваджо, – митець теперішнього моменту. Зупинити мить – талант, змусити її тривати вічно – геніальність.

Читайте також: Невичерпна журба. Дивовижна історія «Купання Вірсавії» Рембрандта