Читайте також першу частину: Дикі душі. Як національному романтизму країн Балтії вдалося підкорити Париж

Музей Орсе: Розкажіть про те, що відбувалося «за лаштунками». Чи складно було організувати виставку «Дикі душі»?

Родольф Рапетті: Організувати цю виставку було легко, оскільки підготовка до неї відбувалася під патронажем президентів та міністерств культури трьох країн. Авжеж, я напряму працював з національними художніми музеями в Ризі, Талліні, Тарту, Вільнюсі й з Музеєм Чюрльоніса у Каунасі.

Від початку ми вирішили, що інформацію про роботи 25 символістів-учасників нам надаватимуть спеціалісти з творчості кожного з художників. Потім ці тексти переклали, й уже на їхній підставі ми створили каталог французькою. Усі свої побажання я спрямовував до Гінти, а вона координувала процес зі своїми колегами.

У кожному музеї я відібрав картини, включно з тими, що зберігалися у запасниках. Остаточна селекція відбулася після перевірки стану творів.

Професіонали цих музеїв працюють так злагоджено, що, коли президент Музеїв Орсе та Оранжері Лоранс де Кар схотіла відкрити виставку у 2018 році замість 2019-го, всі музеї дали свою згоду наступного дня після запиту.

Музей Орсе: Як народилася назва виставки «Дикі душі»? Це ж ваша ідея, чи не так?

Родольф Рапетті: Сьогодні куратори шукають назви, які привертають увагу. Перша наша версія звучала як «Символізм у країнах Балтії». А «Дикі душі» з’явилися у Ризі під час наради з директорами та зберігачами музеїв-учасників.

Я згадав про те, що до колективної експозиції в Гельсінкі, присвяченій символічним пейзажам, мої фінські колеги обрали назву «52 душі». І ця назва чудово спрацювала.

На зборах у Ризі я зрозумів, що хотів би підкреслити автентичність, «дикість» (у тому сенсі слова, в якому його вживав щодо себе Гоген) балтійського символізму. Я запропонував: «А чому б не “Дикі душі”?» І ця ідея всім сподобалася.

Музей Орсе: У самих країнах Балтії не часто говорять про символізм, називаючи цей напрямок «національним романтизмом». Чому?

Родольф Рапетті: Термін «національний романтизм» вживали від початку існування напрямку. До слова, він так само, як і «символізм», не вигаданий істориками мистецтва, а взятий ними як той, що вже існує.

Цей політичний аспект не чужий романтизму. Згадаймо, до прикладу, про німецький рух «Буря й натиск», спрямований на пошук своїх коренів. Коли ми знаходимо корені, у відповідності з ідеологом «Бурі й натиску» Йоганном Гердером, ми знаходимо свою мову, свою літературу.

У цього руху в Європі виникло чимало прибічників. Один з найвідоміших – Еліас Льоннрот, що об’єднав у 1828 році карельські народні епічні пісні у «Калевалу».

Музей Орсе: На виставці доволі багато «темних, болісних» робіт. Це пов’язано з трагічною історією балтійських країн?

Родольф Рапетті: Без сумніву. Потрібно добре розуміти, що кордоникраїн Балтії постійно зазнавали змін. А в певний момент історії вони й поготів не мали власних кордонів, бо не були самостійними державами.

Вам подобається інтерв’ю? Будь ласка, поширте його у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

У роботах художників видно характерну тінь, що падає перед персонажами. Це символ не лише політичної нестабільності, але й екзистенційної: хто миє – ті, що народилися у цій країні?

У письмових джерелах тих років знаходимо подібні запитання: чим є наше мистецтво? яке йому можна дати визначення? І кожний відповідає по-різному.

Латиський живописець Яніс Розенталс створює синтез зі світовим мистецтвом, а естонський художник Оскар Калліс спирається на фольклор, на традиційні естонські скульптури.

Читайте також третю частину інтерв’ю: Дикі душі. Як національному романтизму країн Балтії вдалося підкорити Париж

Головна світлина: Під літнім сонцем, Оскар Калліс, 1917, Естонський художній музей, Таллін