25.07 Дикі душі. Як національному романтизму країн Балтії вдалося підкорити Париж (IV)
Чи зможе українське мистецтво потрапити до одного зі знаменитих паризьких музеїв? Естонії, Литві та Латвії це вдалося. Про довгий шлях балтійського символізму до сердець відвідувачів Музею Орсе розповідає куратор виставки «Дикі душі. Символізм країн Балтії» Родольф Рапетті.
Читайте четверту частину інтерв’ю.
Музей Орсе: Що ще надихало балтійських художників? Яким було їхнє творче середовище? Де вони навчалися живопису?
Родольф Рапетті: Безперечно, середовище, в якому оберталися ці живописці, відрізнялося від французького. Попри те, що більшість балтійських художників відвідували Париж, вони приїжджали туди на пізніх етапах свого становлення.
Насамперед, заради знайомства з авангардом. Інколи роботи балтійських майстрів були представлені на виставках у Парижі, але вони мало кого цікавили.
Потрібно розуміти, що балтійське мистецтво належало до іншого світу, де основні центри розміщались у Російській імперії, Німеччині, Британії та самих країнах Балтії.
Це цілком інше середовище. Якісь художники були дуже знаменитими. Скажімо, Пятрас Калпокас. Однак 120 його творів зникли під час перевезення на виставку до Мюнхена, збереглися лише пара картин у Музеї Чюрльоніса. І сьогодні час від часу «вигулькує» котрась із зниклих робіт.
Не варто думати, що балтійські художники голодували у своїх ательє в очікуванні запрошення до Парижа.
Щодо освіти, багато хто з живописців навчалися у Німеччині, але більшість все ж таки у Санкт-Петербурзі. Лише декотрі з них потім відвідували студії у Парижі.
У столиці Російської імперії існувало дві школи. Перша – Імператорська академія мистецтв з класичним навчанням, до неї було складно вступити. Друга – Академія Штігліца, де більше уваги приділяли ужитковому мистецтву, хоча малювання й живопис також викладали.
Часто художники навчалися в обох академіях, та оскільки до Академії Штігліца потрапити було простіше, дехто отримували освіту лише там.
Творчі відношення балтійських живописців складалися головним чином з російськими митцями.
Вам подобається інтерв’ю? Будь ласка, поширте його у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Зокрема, з художниками зі створеного Сергієм Дягілєвим об’єднання «Світ мистецтва», яке у своїй діяльності опиралося на три стовпи: естетику Бакста, журнал «Світ мистецтва» і балет.
У цьому російському світі важливу роль також відігравав Микола Реріх. Багато фантастичних пейзажів на виставці натхнені саме його творчістю.
Музей Орсе: Ви згадали Дягілєва… Зв’язок між різними видами мистецтва – живопису, музики, балету – вражаючий! Перегукуються навіть теми і назви творів. Чюрльоніс, до прикладу, був також відомим композитором.
Родольф Рапетті: Подібні зв’язки взагалі характерні для того часу. Символізму взагалі притаманна сінестезія, котра вперше чітко проявилася у «Відповідностях» Шарля Бодлера (втім, не лише в нього).
Особливість маленьких країн у тому, що у творчому середовищі всі одне одного знають. Скажімо, якщо сьогодні у Ризі ви познайомилися з художником, то за тиждень будете знати й диригента опери.
Вплив музики на живопис можна побачити у роботі Вільгельма Пурвітіса «Весняні води». У полотна є й друга назва – «Маестозо». Така тенденція доби. У цієї картини відчувається регулярний ритм, вона музикальна.
Чюрльоніс – єдиний, хто був однаково відомий і як художник, і як композитор.
Музей Орсе: Завдяки вам ми відкрили для себе багато нових імен. Коли б завтра виникла потреба організувати ретроспективу для одного з художників з цих країн, кого би ви обрали? За умови, що ретроспектива Чюрльоніса вже відбулася.
Родольф Рапетті: Від Литви – Фердинанда Рущица (попри те, що Рущиц жив і працював у Литві, він – білоруський та польський живописець. – Прим. ред.). Геніального художника, чиї твори об’єднали у собі багато тенденції другої половини XIX століття.
Читайте також: Матерія і світло. Чи був «жіночним» геній Жана Фотріє?
Від Естонії – Кріст’яна Рауда. Це геній, спадкоємець символізму в ХХ столітті. Часто ми думаємо, що оскільки на початку минулого століття існував авангард, то символізм помер. Проте коли ми бачимо роботи Рауда, то розуміємо, що символізм був наповнений життям.
Від Латвії я би обрав Яніса Розенталса. Він був каталізатором культурних подій у своїй країні й цікавий не лише як художник, а ще як людина.
