19.07 Нижче пояса: коротка історія гульфика в моді та мистецтві
Відверта демонстрація чоловічої сексуальності на багатьох портретах доби Відродження не може не збивати з пантелику чи хоча б не привертати уваги поціновувачів живопису. Справа у маленькій деталі – гульфику.
Тож яким чином у світі, охопленому релігійними догмами, була можливою подібна фривольність?
Родовід гульфика тісно пов’язаний із середньовічними попередниками чоловічих штанів – шосами. Щоправда, останні радше були подібними до подовженої версії жіночих панчох, що кріпилися зав’язками до пояса чи дублета.
Роль спіднього виконували так звані бре. Заповнюючи вільний простір між шосами, бре, а також сорочка і дублет ховали від стороннього ока те, чого не треба було бачити.
Однак не всі представники чоловічої статі переймалися пристойністю і часто-густо не носили спідньої білизни. Тому, коли дублет почав укорочуватися, з'явилася нагальна потреба у новій частині чоловічого гардеробу.
Вікторія Бартельс, докторантка Кембріджського університету, наводить слова обурення святого Бернардина Сієнського батьками, що вбирають своїх синів «у дублет, який сягає лишень до пупа, [та] панчохи з маленьким шматочком спереду й ззаду, що показують багато плоті содомітам» (1429).
Понад тридцять років потому англійський парламент навіть зобов'язав чоловіків прикривати чимось свої сокровенні частини тіла. Таким чином, на початку свого існування гульфик, як не парадоксально, був покликаний стояти на сторожі скромності й берегти від гріха.
Однак, як відомо, благими намірами вимощена дорога до пекла. Досить швидко виявилося, що потенціал нововведення значно більший.
Розміри й наповнення, яскраві тканини, шитво, стрічки, мереживо, а часом і коштовне каміння підкреслювали пахову зону, перетворюючи гульфик на беззаперечний символ маскулінності.
До гульфиків часто пришивалися додаткові кишеньки, в яких, за свідченням Луї Гуйона, зберігалися груші, оливки, гаманці, носові хустинки тощо. Й почастувати смаколиком з такої кишеньки гостей за столом не вважалося непристойністю.
Але це ще не все! Один із героїв «Гаргантюа і Пантагрюеля» тримає там молитовник, а Анрі Соваль запевняє, що дами використовували гульфик як подушечку для голок!
Простіші за формою та виконанням калиткові гульфики співіснували з більш виразними бананo- чи огіркоподібними видами.
Такі гульфики нагадували котеки – футляри для пенісів деяких племен Нової Гвінеї, Амазонії та Африки.
Ймовірно, саме фалічна форма викликала найбільшу огиду в теологів, один з яких, на ім’я Андреас Мускулус, навіть зарахував гульфик до «дияволів зі штанів».
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
А металевий варіант гульфика швейцарських найманців був причиною нічних кошмарів юного Людовика XIII.
Gliedschirm, тобто зйомна металева частина обладунку, яка буцімто захищала геніталії від списів німецьких солдатів, на той час вже стала частиною швейцарської уніформи.
Захід ери гіперболізованих гульфиків припав на кінець XVI століття – саме тоді їх почали висміювати як старомодний і нікому не потрібний додаток.
Гульфики існували ще якийсь час у значно скромнішій формі й «під прикриттям» широких штанів плундрів. Прагнення ж підкреслити мужність і чоловічу силу нікуди не зникли, однак засоби втілення стали іншими.
Автор статті Ярослава Келлерманн – емальєр з дипломом філолога. Захоплюється історією моди, колористикою та мистецтвом. Книгу взяла до рук перш ніж навчилася говорити. Має непереборну слабкість до вінтажних брошок і піддається їй, тільки-но випадає нагода.
Подорожуючи, Ярослава полює на музейні таємниці, лінгвістичні загадки та припалі пилом історії, любов до яких, зрештою, і привела її до Amuse A Muse.
