01.05 Матерія і світло. Чи був «жіночним» геній Жана Фотріє?
1946 року письменник і поет Франсіс Понж написав про свого друга Жана: «У порівнянні з мужніми, “левовими”роботами Пікассо картини Фотріє представляють жіночну, “котячу”сторону живопису».
Чоловічий і жіночий стиль у творчості? Чи доречне таке протиставлення? Ретроспектива художника у паризькому Музеї сучасного мистецтва із назвою «Матерія і світло» – гарний привід дійти власних висновків.
Люди завжди протиставляли чоловіче й жіноче, приписуючи біологічній статі певні психологічні й емоційні характеристики. Мистецтво не стало виключенням.
Протягом століть теми, до яких дозволялося торкатися чоловікам, були заборонені для жінок-художниць. Дамам призначалися менш значимі жанри: натюрморт, пейзаж та непарадний портрет. Фразу «писати як чоловік» варто було сприймати як комплімент.
У часи Фотріє, який почав кар’єру у 1920-х, класична ієрархія жанрів віджила своє, але протиставлення чоловічого й жіночого лишилося.
Можливо, Франсіс Понж побачив «жіночність» у ранніх роботах Фотріє, де той відмовлявся прикрашати зображуваних персонажів?
Чи є щось «котяче» у картинах «чорного» періоду Фотріє (1926–1927), натхненного тірольськими гірськими льодовиками? Стиль і вибір сюжетів підказують, що художник вів діалог з живописом XVIII століття, зокрема, з натюрмортами Жан-Сімеона Шардена.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.
Наталя Гузенко, авторка проекту
Тоді ж Фотріє створив свою першу серію – «Оголені у чорному кольорі» – з ледь помітним еротизмом.
«Я не хотів приєднуватися ані до кубістів, ані до сюрреалістів, бо ці течії здавалися мені минущими», – Жан Фотріє
Чи можна вважати, що «жіночністю» позначені роботи «сірого» періоду художника? Палітра Фотріє стає світлішою, а у пейзажах з’являється геометричність: дерева немов ідуть на другий план, і просвіти між ними виписані яскравими барвами.
У часи світової кризи, що почалася у 1929 році у США, Фотріє не міг заробляти на життя, продаючи картини. Він став лижним інструктором у Савойських Альпах і майже нічого не писав протягом семи років.
Наприкінці 1930-х, коли Фотріє відновив роботу, в його живописі – пейзажах, натюрмортах та картинах з оголеною натурою – з’явилася нова техніка.
Графічні полотна, де лінія, майже арабески, проявляла сюжет, художник виконував на папері, накладеному на полотно. Об’єкти й персонажів Фотріє писав акуратними мазками на грубо написаному тлі.
«Навіть коли я був лижним інструктором, продовжував удосконалювати свою техніку. Крок за кроком я йшов углиб, не тому що ускладнював вже існуюче, а тому що шукав дещо нове…» – Жан Фотріє
У 1940-х живопис художника став скульптурним. Створивши необхідний рельєф ножем на декоративній штукатурці, накладеній на папір, Фотріє наносив на цю базу кольорові пігменти, які потім розтушовував пензлем.
Таким чином були створені пейзажі, оголена натура і серія «Заручники», присвячена в’язням, яких Фотріє бачив під час свого арешту в Гестапо.
Жан Фотріє став одним із засновників інформалізму.
Головні риси цієї течії, що виникла у повоєнному Парижі, – емоційність та спонтанність, «ідея» реального світу, а не його продумана, аналітична абстракція.
1946 року з’явилася серія «Об’єкти». Її «герої» – банальні предмети, що оточують нас щодня: коробки, флакони, котушки ниток, консерви або склянки.
Чи не ці роботи мав на увазі Франсіс Понж, коли називав «жіночним» живопис свого друга?
«Фотріє малює коробку так, немов концепція коробки ще не народилася. Замість об’єкту перед нами з’являється своєрідна суперечка ідеї й матерії, ми бачимо той період із “життя” коробки, в якому можливість і реальність співіснують», – Андре Берне-Жофруа, куратор
У 1956-му художник представив публіці серію «Партизани», свою реакцію на введення радянських військ у Будапешт. Попри розвиток абстрактного живопису, він продовжував наполягати на важливості фігуративного мистецтва.
Вернімося до первинного запитання. Невже бодай якусь з робіт художника можна назвати «жіночною»? У Франції у зв’язку з ретроспективою про Фотріє сьогодні багато говорять.
Жана Фотріє називають недооціненим генієм, унікальність робіт якого, на відміну від Пікассо, не зуміли вчасно оцінити належним чином.
Чи стала горезвісна «котячість» та «жіночність» цьому причиною? Хіба не дивно вважати інтуїцію якістю, що властива лише жіночій статі?
На щастя, часи змінюються, й нове покоління переглядають переконання попередніх, захоплюючись тим, що не змогли оцінити їхні попередники.
В одному з телеінтерв’ю в Жана Фотріє спитали, як саме він малює. Художник помовчав, а тоді відповів журналістові: «А як ми ходимо? Спочатку ставимо вперед ліву ногу, а далі праву… Але ж ми не знаємо, як це відбувається… І чому саме так…»
Головна світлина: «Пейзаж» (Дерева), 1941
