05.04 Піднебесна у Парижі. Що розповість про культуру пахощів імператорського Китаю виставка у Музеї Чернуські? (ІІ)
З X по XIV століття н. е. пахощі стають незмінними супутниками китайських інтелектуалів. Медитації, писання поем і трактатів здійснювалися під мовчазний акомпанемент ароматного диму, що піднімався вгору з невеличких курильниць.
Читайте першу частину статті тут.
«В одній моїй руці – кругле віяло, другу, з пензлем, відпускаю бродити без мети. Освіжившись біля струмка, на самоті запалюю курильницю», – Лу Ю, поет і державний діяч династії Сун
Водночас важливе місце поруч з курильницями зайняли вази для паличок та скриньки для пахощів. Згодом вони стали невід’ємними складовими комплектів.
Із розвитком ботаніки склад пахощів збагачувався квітковими нотами півонії, хризантеми й орхідеї. Вперше в історії Китаю з’явилися трактати, цілком присвячені ароматам. Складанням парфумів захоплювалися навіть імператори. Найбільше інтелектуали цінували кадіння на основі алойного дерева (уда).
«Шматочок алойного дерева горить цілий день, до раннього ранку я занурений у читання», – Лі Кечжуан, поет
Від початку XV століття (династія Мін) зачарування інтелектуалів кадінням переймають державні чиновники та багаті торговці. Тепер пахощі стають частиною етикету, особливого коду, що вказує на соціальний статус власника. Кожний об’єкт і навіть його розташування у кімнаті говорить про те, наскільки добрі манери у хазяїна.
Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!
Наталя Гузенко, авторка проекту
«В одному приміщенні неможна запалювати дві курильниці. Неможна розміщувати курильницю навпроти картини або симетрично до вази для паличок чи скриньки для пахощів. Влітку потрібно користатися керамічною посудиною, а взимку – бронзовою», – радив Вен Женхен, вчений, художник і ландшафтний дизайнер періоду династії Мін.
«Під час медитації важливо очищувати кімнату ароматами», – Гао Ліян, письменник
Сандал, амбру та алойне дерево можна було використовувати окремо, до них також дозволялося додавати камфару, гвоздику, мускус, духмяну зубрівку й благовонний нард.
Носу освіченої людини належало розрізняти тисячі нот. Це вміння китайці пов’язували з ерудицією. Крім того, вважалося, що у чудової картини «аромат літератури», а прекрасну книжку можна визначити за запахом.
Поза тим, пахощі й сухі парфуми все частіше використовували з гігієнічною, лікувальною й навіть психологічною («для підняття настрою») метою. Ароматичні мішечки клали до подушок, носили на поясі або на шиї. Цікаво, що тепер з’явилися жіночі й чоловічі аромати, у перших було більше квіткових нот.
«Квіткові акценти, що доповнюють важкі ноти сандалу чи ладану, дали мені більше свободи. В одному з ароматів я зробив акцент на магнолії. Троянда ж дозволила мені “вдягнути” парфум. Я також додав ноти арабського жасмину та османтусу, що вирощують у сучасному Китаї», – Франсуа Демаші, парфумер Дому Dior
Головна світлина: віяло з зображенням людей та курильниці (фрагмент), невідомий автор, кольорова туш на шовку, династія Юань, 1279-1368
