Про Огюста мовте слово: Жан Ренуар згадує про свого батька (II)

Мій батько не вважав себе великим художником і водночас усвідомлював свій талант. Таке його ставлення до себе відрізнялося від, скажімо, поглядів Сезанна, який, хоча й був відомий своєю виключною скромністю, страшенно обурився, дізнавшись, що він та його садівник після смерті потраплять на одні й ті самі небеса.

Батько був переконаний, що потрапить зі своїм садівником до одного раю.

Дівчина, що читає, Огюст Ренуар, 1874-1876, Le musée d'Orsay, Париж
Букет тюльпанів, Огюст Ренуар, 1905-1910, Musée de l'Orangerie, Париж

Попри невибагливість, Ренуар, звичайно ж, добре знав, чого прагнув. У нього була так звана «теорія корку, що пливе за течією». Батько казав, що потрібно дозволяти життю вести людину за собою. Проте він замовчував, що цей «корок» був «розумним» і добре знав, коли потрібно плисти проти течії.

Дивовижна скромність Ренуара сполучалась із твердістю характеру.

Як мій батько вирішив стати художником? Спочатку він уявлення не мав, чим хоче займатися. Бути хорошим майстровим здавалося йому достатнім. Оскільки сім’я Ренуарів була з Ліможу (відомого своєю порцеляною. – Прим. ред.), батьки віддали свого сина вчитися розпису посуду.

У 12-13 років Ренуар став підмайстром на порцеляновому заводі, де йому доручили розписувати тарілки.

Ненависть мого батька до промислового прогресу почалася, напевне, саме у той час. Він був змушений покинути свою роботу, тому що винайшли верстат, що друкував малюнки на тарілках.

Молода дівчина у вуалі, Огюст Ренуар, близько 1870, Musée d'Orsay, Париж
Букет, Огюст Ренуар, близько 1900, Musée de l'Orangerie, Париж

Протягом кількох років Ренуар, відмінний працівник, силувався змагатися з машинами. Він намагався малювати швидше й краще за них, але врешті-решт програв.

Покупці вважали посуд, розфарбований за допомогою верстата, красивим. Тарілки Ренуара їм були не до смаку.

Через ці сумні обставини батько був змушений змінити ремесло. Він почав малювати аби де.

Букет (фрагмент), Огюст Ренуар, близько 1900, Musée de l'Orangerie, Париж

Ренуар розмальовував стіни кав’ярень. Наскільки я пам’ятаю, йдеться про сотню паризьких закладів.

Він приходив з фарбами та пензлями й, якщо бачив брудні, вкриті кіптявою стіни, пропонував свої послуги. В усіх цих місцях він зображував хмари, Венер… Від його робіт нічого, ясно, вже не лишилось. Ще й тому, що людям його малюнки не подобалися.

Аби оцінити й «засвоїти» красу, потрібний час. От і Ренуара зрозуміли й полюбили не одразу.

Клод Ренуар, що грається, Огюст Ренуар, близько 1905, Musée de l'Orangerie, Париж

Ніколи не забуду один випадок. Якось 1939 року (за рік до окупації Франції нацистами. – Прим. ред.) я стояв біля вітрини однієї з паризьких галерей на вулиці Буасі (ця вулиця знаменита своїми галереями. – Прим. ред.), де була виставлена картина Ренуара, написана яскравими фарбами.

До вітрини наблизився гарно одягнений буржуа. Він подивився на картину і, смачно плюнувши в її бік, вимовив: «Єврей!». Мій батько вже помер, і я дуже шкодував, що він не може посміятися разом зі мною з того, що відбулося, бо ця історія його б добряче розвеселила.

Ренуар із трепетом ставився до недалеких, неосвічених людей. Вони його забавляли.

Якось доволі відомий архітектор запропонував Ренуару розмалювати стіни одного з паризьких театрів: він не був шанувальником творчості молодого художника, проте цінив у ньому вміння працювати швидко і за невеликі гроші. Йшлося про кабаре «Фолі-Бержер».

Ренуар не зміг узятися за це замовлення, бо не мав грошей на риштування. Як шкода!

Сьогодні було б кумедно, аби у театрі-вар’єте стіни виявилися розписаними малюнками Ренуара. Втім, навряд чи вони збереглися б до наших днів.

Дівчинка з квітами, Огюст Ренуар, 1888, Museu de Arte de São Paulo, Сан-Паулу
Чотири голови (Жан Ренуар), Огюст Ренуар, 1905-1906, Museu de Arte de São Paulo, Сан-Паулу

Заробивши достатньо грошей подібними замовленнями, Ренуар дозволив собі піти навчатися живопису.

До слова, крім стін у кав’ярнях він розмальовував віяла для пані і жалюзі, що імітували готичні вікна, для місіонерів, які від’їжджали до Китаю.

Батько любив працювати з жалюзі, бо довкруж одного святого можна було зобразити безліч хмаринок. Малювати хмарки – справа нескладна, і йому вдавалося швидко справлятися з великими замовленнями.

Портрет парубка та дівчини, Огюст Ренуар, 1875-1880, Musée de l'Orangerie, Париж

Коли батько завершував чергове замовлення і заробляв певну суму, він зачинявся у своїй кімнаті й займався справжнім живописом. Саме так він і розпочав свій шлях художника.

Ренуар відвідував Школу мистецтв. Ви, напевне, знаєте історію з професором Шарлем Глейром. Одного разу, походжаючи поміж мольбертами учнів, він схилився над Ренуаром і зауважив: «Скажіть-но, юначе, ви займаєтесь живописом заради розваги?!» На що Ренуар відповів: «Коли б мене це не розважало, я б цим точно не займався».

Далі буде. Головна світлина: Жінка з листом, Огюст Ренуар, близько 1890, Musée de l’Orangerie, Париж.

Букет в ложі (фрагмент), Огюст Ренуар, 1878-1880, Musée de l'Orangerie, Париж

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com