Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
Мій батько обходився без розкошів. Він не знав, що це таке. Втім, я помиляюся. Йому була важливою лише справжня розкіш.
Ренуар відчував відразу до комфорту. Зручність завдавала йому глибокого суму, а старий, колись шикарний буфет або красива картина, написана кимось із його друзів, здавалися украй необхідними речами.
Художники малювали одну модель, бо так було дешевше. Вони спали на матрацах, кинутих на підлогу, а щоби прогодуватися, купували 50-кілограмовий мішок квасолі. Готували цю квасолю на пічці, яка водночас опалювала приміщення. Одного разу вирішили побалувати себе – купили мішок чечевиці.
Проте така ситуація не обтяжувала батька.
У цій сцені зі стрічки «Ренуар. Останне кохання» (2012) Огюст Ренуар розповідає, наскільки важлива для нього красива шкіра, та згадує про свого друга-художника. Ви здогадались, кого він має на увазі?
Андре Геслінг: Ви не будете заперечувати, якщо я порухаюсь?
Огюст Ренуар: Якби я заперечував, то малював би яблука. У мене був друг-художник, котрий жив неподалеку звідси. У Екс-ан-Провансі. Він ховався від моделей, що кружляли навколо його ательє.
Андре Геслінг: А що ж він тоді малював?
Огюст Ренуар: Яблука. Та манекени з дерева. Я б ніколи не міг цього робити. Мені потрібна жива матерія. Шкіру. Ось що я люблю. Оксамитову шкіру молодої дівчини.
Говорячи про людину, варто мовити про факти. Інакше можна інтерпретувати її життя як завгодно. А факти такі…
Батько народився у Ліможі. Він опинився у Парижі зовсім маленьким: йому не виповнилося й трьох років, коли родина переїхала до столиці. Мій дід був скромним кравцем, тому сім’я орендувала квартиру в одному з будинків, що знаходилися на подвір’ї Лувру.
Однак тепер ці будинки призначалися для бідних й їх зазвичай здавали в оренду. Саме там і оселився й працював мій дід.
Це була доба царювання Луї-Філіпа. Одного разу батько поділився зі мною спогадами про свої дитячі забави під вікнами Лувру. Діти гралися й, звичайно, здіймали галас. Час від часу вікно відчинялось, і фрейліна сварилася на них, аби вони вгамувалися. Проте діти не замовкали.
Втім, ця історія не така й важлива, але вона багато що говорить про мого батька. Ренуар застав добу, нам уже не відому, разом з тим частину свого життя він прожив у сучасному нам світі.
На момент його смерті літаки стали звичайним явищем, ми користувалися ліфтом, автомобілем і телефоном.
Тим дивніше звучали оповіді батька про те, що на каву до мого діда часом заходив сусід на прізвище Сансон, чий предок служив катом й обезголовив Людовика XVI.
Він творив поза часом і міг представляти будь-яку національність. А проте він був справжнім парижанином.
P.S. Кого ж мав на увазі Огюст Ренуар? Поля Сезанна!
Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!
Наталя Гузенко, авторка проекту
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації