«Гойдалка» (1767) Жан-Оноре Фраґонара і «Геркулес та Омфала» (1732–1734) Франсуа Буше розпізнаються одразу.

Варто уважно придивитися, й стають упізнаваними «Освідчення у коханні» (1771) Фраґонара та «Викрадення Психеї» (1895) Вільяма Бугро, а разом з ними й «Туалет Венери» (1751), «Юпітер і Каллісто» (1744) і «Муза Ерато» (дата невідома) Буше.

Роботи Фіггіс часто вступають у діалог з популярним у Європі XVIII століття жанром «розмовних сцен», де зображали знатних персон, що проводили час у бесідах на відкритому повітрі.

Знімаючи постановочні кадри й селфі для соціальних мереж, ми мало чим відрізняємося від аристократів XVIII століття, що замовляли живописцям картини із сюжетами про своє дозвілля.

Соцмережі, до слова, відіграли у житті Дженіїв вирішальну роль. Підписавшись у Твіттері на Річарда Прінса, Фіггіс не тільки звернула на себе увагу художника, але й потрапила під його творчу протекцію, тим самим значно скоротивши свій шлях до успіху.

Спотворені обличчя, що нагадують мультяшних монстрів або привиди, форми тіл героїв, схожі на відображення у кривих дзеркалах, й яскраві, життєстверджуючі барви полотен Фіггіс викликають дитячу цікавість. Казковість картин обіцяє нам, що буде трохи страшно, але моторошно цікаво.

Читайте також: Після «Сніданку на траві». Омаж сучасних художників картині Едуарда Мане

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту