Про Огюста мовте слово: Жан Ренуар згадує про свого батька (I)

Мій батько обходився без розкошів. Він не знав, що це таке. Втім, я помиляюся. Йому була важливою лише справжня розкіш.

Ренуар відчував відразу до комфорту. Зручність завдавала йому глибокого суму, а старий, колись шикарний буфет або красива картина, написана кимось із його друзів, здавалися украй необхідними речами.

Найгірше справи йшли до 1870-х, коли через нужденність він орендував ательє разом з Клодом Моне.

Діана (модель Ліза Трео), Огюст Ренуар, 1867, The National Gallery of Art, Вашингтон
Ліза, або Ліза з парасолькою (модель Ліза Трео), Огюст Ренуар, 1867, Museum Folkwang, Ессен
Ліза на березі Сени (модель Ліза Трео), Огюст Ренуар, 1867, Sao Paulo Museum of Art, Сан-Паулу

Художники малювали одну модель, бо так було дешевше. Вони спали на матрацах, кинутих на підлогу, а щоби прогодуватися, купували 50-кілограмовий мішок квасолі. Готували цю квасолю на пічці, яка водночас опалювала приміщення. Одного разу вирішили побалувати себе – купили мішок чечевиці.

Проте така ситуація не обтяжувала батька.

Нещастям для нього було мешкати у кімнаті, позбавленій красивого світла, і зустрічатися на сходах з людьми із тьмяною шкірою. Для Ренуара це було нестерпно.

У цій сцені зі стрічки «Ренуар. Останне кохання» (2012) Огюст Ренуар розповідає, наскільки важлива для нього красива шкіра, та згадує про свого друга-художника. Ви здогадались, кого він має на увазі?

Андре Геслінг: Ви не будете заперечувати, якщо я порухаюсь?

Огюст Ренуар: Якби я заперечував, то малював би яблука. У мене був друг-художник, котрий жив неподалеку звідси. У Екс-ан-Провансі. Він ховався від моделей, що кружляли навколо його ательє.

Андре Геслінг: А що ж він тоді малював?

Огюст Ренуар: Яблука. Та манекени з дерева. Я б ніколи не міг цього робити. Мені потрібна жива матерія. Шкіру. Ось що я люблю. Оксамитову шкіру молодої дівчини.

Габриель і Жан, Огюст Ренуар, 1895-1896, Musée de l'Orangerie, Париж
Жан з батьком Огюстом Ренуаром, світлина П'єра Боннара, близько 1916

Говорячи про людину, варто мовити про факти. Інакше можна інтерпретувати її життя як завгодно. А факти такі…

Батько народився у Ліможі. Він опинився у Парижі зовсім маленьким: йому не виповнилося й трьох років, коли родина переїхала до столиці. Мій дід був скромним кравцем, тому сім’я орендувала квартиру в одному з будинків, що знаходилися на подвір’ї Лувру.

Кіт, що спить, Огюст Ренуар, 1862, приватна колекція

Небагато хто про це пам’ятає, та Генріх III, прагнучи захистити аристократів, спорудив на подвір’ї Лувру будівлі для їхнього проживання. Під час переїзду мого діда до Парижу вони все ще існували.

Однак тепер ці будинки призначалися для бідних й їх зазвичай здавали в оренду. Саме там і оселився й працював мій дід.

Єлисейські Поля під час Всесвітньої виставки 1867 року, Огюст Ренуар, 1867, приватна колекція

Це була доба царювання Луї-Філіпа. Одного разу батько поділився зі мною спогадами про свої дитячі забави під вікнами Лувру. Діти гралися й, звичайно, здіймали галас. Час від часу вікно відчинялось, і фрейліна сварилася на них, аби вони вгамувалися. Проте діти не замовкали.

Фігуристи в Булонському лісі, Огюст Ренуар, 1868, приватна колекція

Тоді з’являлася дама, яка кидала дітям цукерки й обіцяла, що коли вони поводитимуться тихо, то отримають ще солодощів. Дамою була королева Франції.

Жабник, Огюст Ренуар, 1869, Nationalmuseum, Стокгольм

Втім, ця історія не така й важлива, але вона багато що говорить про мого батька. Ренуар застав добу, нам уже не відому, разом з тим частину свого життя він прожив у сучасному нам світі.

На момент його смерті літаки стали звичайним явищем, ми користувалися ліфтом, автомобілем і телефоном.

Тим дивніше звучали оповіді батька про те, що на каву до мого діда часом заходив сусід на прізвище Сансон, чий предок служив катом й обезголовив Людовика XVI.

Хлопчик з котом, Огюст Ренуар, 1868, Musée d'Orsay, Париж
Ромен Ласко, Огюст Ренуар, 1862, The Cleveland Museum of Art, Клівленд

Виходить, що мій батько був людиною і XVIII, і XX століття, але правильніше сказати, що Ренуара-художника важко віднести до якоїсь доби.

Він творив поза часом і міг представляти будь-яку національність. А проте він був справжнім парижанином.

P.S. Кого ж мав на увазі Огюст Ренуар? Поля Сезанна!

Німфа біля струмка (модель Ліза Трео), Огюст Ренуар, 1869-1870, The National Gallery, Лондон

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com