Рубінові губи й «сором’язливий» рум’янець. Червоний на жіночих обличчях Середньовіччя

Римські матрони, як я вже писала раніше, вибирали насичені відтінки помад та рум’ян, що в буквальному розумінні отруювали їм життя. Проте шляхетні дами Середньовіччя мали зовсім інший вигляд.

Багряні наряди, що їх так любили римляни, лишалися атрибутом високого статусу аж до XVIII століття, але у макіяжі насичений червоний поступився місцем ніжнішим відтінкам.

Портрет дівчини, Петрус Крістус, близько 1470, @Gemäldegalerie, Берлін
Ідеальна красуня середнього й пізнього Середньовіччя – юна дівчина на виданні, вчора ще дитина, з блідою шкірою, світлими очами й волоссям, високими маленькими грудьми, вузенькими стегнами та округлим животом», – Мішель Пастуро, автор книжки «Червоний» й однойменного курсу в Школі Лувру

Церква всіляко засуджувала макіяж, називаючи його ознакою розпусності, та вважала, що він пасує лише повіям і відьмам.

Однак навіть церква дозволяла юним дівам користуватися рум’янами (зазвичай на основі пудри з гематиту або червоного сандалу), визнаючи, що ніжний рум’янець підкреслює їхню цнотливість і сором’язливість. Миряни ж бачили у рум’янці ознаку доброго здоров’я й здатність зачати та виносити дитину.

Богоматір з немовлям. Права стулка Меленського диптиха (фрагмент), Жан Фуке, близько 1450, @The Royal Museum of Fine Arts, Антверпен

Шляхетні дами рум’янцем не обмежувалися. З Іспанії прийшла мода на бліду шкіру, через яку проступають вени (звідси й вираз – «блакитна кров»), яка примусила жінок Європи відбілювати обличчя отруйним свинцевим білилом.

І не лише смаглява шкіра була кошмаром для красунь: вони також всіляко намагалися позбутися будь-яких натяків на своє «тваринне» походження. Безжально видаляли волосся на тілі, потилиці, скронях, між бровами та навіть над чолом. З великими губами, надто чуттєвими з точки зору доби, також боролися, візуально зменшуючи їхні розміри.

Портрет дами, Рогір ван дер Вейден, близько 1460, @The National Gallery, Лондон
Портрет дами (фрагмент), Рогір ван дер Вейден, близько 1460, @National Gallery of Art, Вашингтон
Маленький круглий рот і вологі губи нагадували сяючий рубін, камінь, який середньовічні європейці визнавали особливо цінним», – Мішель Пастуро

«Декотрі середньовічні поети примудрялися римувати “губи” з “рубінами”, – зазначає Мішель Пастуро. – Вважалося, що цей камінь – провідна зірка лицаря, який захищає його від злих сил і робить непереможним».

У часи розквіту жанру куртуазних романів очевидний зв’язок рубіну з провідною зіркою й губами коханої здається більш ніж виправданим, чи не так? Яка ж дама відмовилася б стати світочем у темряві своєму обранцю!

Портрет дами (фрагмент), Рогір ван дер Вейден, близько 1460, @The National Gallery, Лондон

Всупереч поширеній думці про темне Середньовіччя, мистецтвознавці вважають, що все було навпаки. Саме в цю добу європейці шукали способи «залучити й утримати світло»: в архітектурі, тканинах, ілюмінаціях…

У косметиці, так само як і в одязі, значення мав не лише колір, але й те, наскільки він був здатен відбивати світло. Звідси й мода на губи-«рубіни» та сяючу шкіру, заради якої заможні жінки підмішували до білила перламутрову пудру.

Богоматір з немовлям. Права стулка Меленського диптиха (фрагмент), Жан Фуке, близько 1450, @The Royal Museum of Fine Arts, Антверпен

До нас дійшло чимало рецептів помад. Ви можете ознайомитися з декотрими з них, наприклад, у трактаті Trotula Minor.

«До основи з бджолиного воску чи гусячого жиру додавали порошок з коренів красильної марени або із самок кермесу, надаючи приємного аромату за допомогою меду, пелюсток троянд, розмарину або яблук», – розповідає Мішель Пастуро.

У книзі «Розмальовані обличчя: барвиста історія косметики» С’юзан Стюарт як основу також називає ланолін, віск із овечої вовни, який дозволяв створювати складніші, а значить і дорожчі, рожеві відтінки помад.

В Італії XIII століття за кольором помади можна було вгадати, до якого класу належить жінка. Рожеві відтінки вказували на представницю заможних верств, червоно-коричневі свідчили про низьке походження жінки», – С’юзан Стюарт, автор книжки «Розмальовані обличчя: барвиста історія косметики»
Портрет подружжя Арнольфіні, Ян ван Ейк, 1434, @The National Gallery, Лондон

У XV столітті діамант посунув рубін на п’єдесталі найбажанішого коштовного каміння європейців, у XVI столітті з’явилися нові канони красоти…

Втім дещо осталося незмінним. С’юзан Стюарт слушно завважує, що жінка й надалі була товаром, розмінною монетою в укладанні шлюбних угод між впливовими родинами: «Жінці неможна було помилитися з макіяжем: вона мусила досягти максимальної привабливості й разом з тим не зруйнувати створену завдяки косметиці ілюзію молодості й краси. Помилка могла коштувати надто дорого в тому, що стосується багатства, статусу й безпеки».

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse