Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
Король помер. Нехай живе король! Після смерті Людовика XIV суворий академізм у мистецтві відійшов: доба Регентства, разом із прихильністю до рожевих і блакитних відтінків, театрального макіяжу, галантних манер та багатого декору фривольного рококо, відзначилася пристрасним захопленням портретами пастеллю.
Одні мистецтвознавці вважають, що пастель набула популярності у XVIII столітті внаслідок відносної дешевизни і, на відміну від полотен олією, була по кишені буржуа, кожний з яких прагнув отримати свій власний портрет.
Інші запевняють, що ця кольорова пудра, нанесена зазвичай на блакитний папір, своїм оксамитовим і водночас мерехтливим тоном відповідала естетичним запитам доби.
Скажімо, портрет Ізабели д’Есте Леонардо да Вінчі. Або попередні малюнки портретів Людовика XIV, зроблені улюбленим живописцем короля Шарлем Лебреном.
Талановиті художники-пастелісти, такі як Робер Нантейль і Жозеф Вів’єн, збагатили палітру відтінків і тим здобули визнання вже у XVII столітті. Вів’єна 1698 року навіть прийняли до Академії живопису та скульптури. Втім головну роль у тріумфі пастельного портрету відіграла жінка.
Ця італійка, що почала свою кар’єру як майстриня мініатюр на слоновій кістці у Венеції, працювала виключно з пастеллю і без попередніх малюнків.
Чудові портрети Розальби створені у м’яких сяючих тонах, де фактури й відтінки передані до найменших дрібниць. Саме Кар’єра прославила пастель на всю Європу: портрети їй замовляли найвпливовіші особи континенту.
У 1720 році, перебуваючи у Франції, Розальба підкорила серця замовників і колег-художників, що були у захваті від її техніки. Кар’єру вшанували вищою відзнакою: її запросили у святая святих французького мистецтва – Академію живопису та скульптури, яка до тієї пори не допускала жіночу творчість у свої стіни. Вважають, що саме після її візиту до Франції почалося «пастельне божевілля».
Миттєвий успіх Кар’єри в Парижі був початком загального захоплення пастеллю, у художниці з’явилося безліч послідовників. Найвизначнішими французькими пастелістами стали Моріс Кантен де ля Тур і його суперник Жан-Батіст Перроно. Швейцарію ж у цьому жанрі прославив Жан-Ет’єн Ліотар, що створив знамениті полотна «Шоколадниця» і «Портрет маркізи де Помпадур».
Читайте також: Ніжні зв’язки Марі Лорансен
Цікаво, що метри живопису олією, приміром, Жан-Батіст Шарден, Франсуа Буше, Жан-Батіст Грез й Елізабет Віже-Лебрен, також відзначилися на пастельних теренах.
Ніжні рум’янці й оксамитова шкіра сприймалися як символи старого режиму, вони виглядали тими самими тістечками, котрі королева радила їсти голодному народу замість відсутнього хліба. Політично недоречне, вигадливе, вишукане рококо поступилося місцем прямолінійному неокласицизму, масштабним батальним сценам і чоловічим оголеним тілам.
Читайте також: 50 нюансів ню. Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля
Головна світлина: Муза, Розальба Кар’єра, середина 1720-х рр., The J. Paul Getty Museum, Лос-Анджелес
Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!
Наталя Гузенко, авторка проекту
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації